Читати книгу - "Лісова пісня"

буде?

М а в к а

(кидається до верби, що стоїть, похилившись над драговиною)

Вербиченько-матусенько, рятуй!

(Швидко, як бiлиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вiттi, кидає знов пояса - вiн на сей раз досягає, - Лукаш хапається за кiнець, Мавка притягає його до себе, потiм подає руку i помагає злiзти на вербу).

Русалка в очеретi видає глухий стогiн досади i зникає в туманi.

Потерчата теж зникають.

Д я д ь к о Л е в

(прокинувся вiд крику)

Га?.. Що таке? Вже знов якась мара?

Цур-пек! щезай!

(Оглядається).

Лукашу, де ти? гов!

Л у к а ш

(озивається з верби)

Я тута, дядьку!

Л е в

А ти тут чого?

(Пiдходить i заглядає на вербу).

Злiз на вербу, ще й з дiвкою!

Лукаш iзлiзає з верби. Мавка там лишається.

Л у к а ш

Ой дядьку!

Я тут було в драговинi загруз; натрапив на вiкно, та вже вона

(показує на Мавку) порятувала якось.

Л е в

А чого ж ти стикаєшся отут як потороча? - таж поночi!

Л у к а ш

Я свiтляки ловив…

(Уриває).

Л е в

(завважає свiтляки на Мавцi)

Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!

Тепер я бачу сам, чия то справа.

М а в к а

Я ж, дядечку, його порятувала.

Л е в

Дивись ти - "дядечку"! Знайшлась небога!

А хто ж його призвiв у пастку лiзти?

(Докiрливо хитає головою).

Ей, кодло лiсове! Така в вас правда!..

Ну, попаду ж i я Лiсовика, то вже не вирветься, - в пеньок дубовий вщемлю те бородище-помелище, то буде вiдати! Бач, пiдсилає своїх дiвок, а сам - i я не я!

М а в к а

(швидко збiгає з верби)

Нi, вiн не винен! Хай Змiя-цариця мене скарає, якщо се неправда!

I я не винна!

Л е в

От, тепера вiрю, бо знаю, се в вас присяга велика.

Л у к а ш

Вона мене порятувала, дядьку, от бiгме, згинув би тепер без неї!

Л е в

Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш, та серце добре в тебе. Пробачай, що я нагримав зопалу.

(До Лукаша).

Чого ж ти по свiтляки погнався на болото?

Хiба ж вони по купинах сидять?

Л у к а ш

Та то якiсь були такi летючi!

Л е в

Еге! то знаю ж я! То Потерчата!

Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра щеняток-ярчукiв, то ще побачим, хто тут заскавучить!

Г о л о с к и П о т е р ч а т

(озиваються жалiбно, подiбно до жаб'ячого кумкання)

Нi, нi, дiдуню!

Нi, ми не виннi!

Ми в драговиннi ягiдки брали.

Ми ж бо не знали, що тута гостi, ми б не зринали iз глибокостi…

Ой нене, сум!

Нум плакать, нум!

Л е в

Чи бач, як знiтилась невiрна пара, вiдьомський накоренок! Та нехай, я вже дiйду, хто винен, хто не винен!..

(До Лукаша).

А що, небоже, чи не час додому?

Ходiм помалу.

(До Мавки).

Будь здорова, дiвко!

М а в к а

Ви завтра прийдете? Я покажу, де є хороше дерево на хату.

Л е в

Я бачу, ти про все вже розпиталась.

Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик, та й вам до нас прийдеться привикати.

Ходiмо. Прощавай!

(Рушає).

М а в к а

(бiльш до Лукаша, нiж до Лева)

Я буду ждати!

Лукаш вiдстає вiд дядька, стискає мовчки обидвi руки Мавцi, безгучно її цiлує i, догнавши дядька, iде з ним у лiс.

М а в к а

(сама)

Коли б ти, нiчко, швидше минала!

Вибач, коханая! Ще ж я не знала днини такої, щоб була щасна так, як ти, нiченько, так, як ти, ясна!

Чом ти, березо, така журлива?

Глянь, моя сестронько, таж я щаслива!

Не рони, вербо, слiз над водою, буде ж, матусенько, милий зо мною!..

Батьку мiй рiдний, темненький гаю, як же я нiченьку сюю прогаю?

Нiчка коротка - довга розлука…

Що ж менi суджено - щастя чи мука?

Мiсяць сховався за темну стiну лiсу, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Нiчого не стало видко, тiльки жеврiє долi жар, позосталий вiд огнища, та по вiнку iз свiтлякiв знати, де ходить Мавка помiж деревами: вiнок той яснiє то цiлим сузiр'ям, то окремими iскрами, далi тьма i його покриває. Глибока пiвнiчна тиша, тiльки часом легкий шелест чується в гаю, мов зiтхання у снi.

ДIЯ II

Пiзнє лiто. На темнiм матовiм листi в гаю де-не-де виднiє осiння прозолоть. Озеро змалiло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом.

На галявi вже збудовано хату, засаджено городець. На однiй нивцi пшениця, на другiй - жито. На озерi плавають гуси. На березi сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галявi чисто викошена, пiд дубом зложений стiжок. По лiсi калатають клокiчки - десь пасеться товар. Недалечко чутно сопiлку, що грає якусь моторну, танцюристу мелодiю [мелодiї N 11, 12, 13].

М а т и Л у к а ш е в а

(виходить з хати й гукає)

Лукашу, гов! А де ти?

Л у к а ш

(виходить з лiсу з сопiлкою i мережаним кийком у руках)

Тут я,мамо.

М а т и

А чи не годi вже того грання?

Все грай та грай, а ти, робото, стiй!

Л у к а ш

Яка ж робота?

М а т и

Як - яка робота?

А хто ж обору мав загородити?

Л у к а ш

Та добре вже, загороджу, нехай-но.

М а т и

Коли ж воно, оте "нехай-но", буде?

Тобi б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим!

Л у к а ш

Та хто ганяє? Бидло ж я пасу, а Мавка помагає.

М а т и

Одчепися з такою помiччю!

Л у к а ш

Сами ж казали, що як вона глядить корiв, то бiльше дають набiлу.

М а т и

Вже ж - вiдьомське кодло!

Л у к а ш

Немає вiдома, чим вам годити!

Як хату ставили, то не носила вона нам дерева? А хто садив города з вами, нивку засiвав?

Так, як сей рiк, хiба коли родило?

А ще он як умаїла квiтками попiдвiконню - любо подивитись?

М а т и

Потрiбнi