Читати книгу - "Щоденники дракона"

про цю зустріч мапу у нього перемалював, з помітками, як до того перевалу вийти.

— Покажеш?! — мало не задихнувся від радості Лам.

— А чого ж? Зараз таки її й знайду. Як хочете, то й перемалюйте! У мене на такий випадок і туш, і папір хороший знайдеться!

Старий зайшов до будинку і виніс креслярське приладдя та доволі стару, мальовану від руки, мапу. Друзі, схиливши голови, довго не могли відірватися від неї Тоді Рав, що був добрим художником, охайно переніс на чистого листа маршрут з усіма прикметами й позначками.

Дякуючи без кінця старому, друзі навперейми розповідали про свої мрії та плани. Втім гном віднісся до цього прохолодно.

— Я своє вже давно відходив. Тепер тут і мій дім, і все, чим я живу. А вам, молодим, чому ж не пройтися? Бажаю вам і доброї путі, і цікавих зустрічей. А тим часом поживіть у мене кілька днів. Буде бажання, то й зимуйте! Місця та харчів на всіх вистачить.

Тільки тепер уже нашим «пройдисвітам» не вистачило б терпцю сидіти на місці. Вже видимі обриси незнаного материка кликали їх уперед.

Наступного ранку, як тільки зійшло сонце, вони вирушили в дорогу, як порадив старий, за течією річки просто на південь, до берегів Фіслору, що понесе їх до Граамеля і, як вони сподівалися — до нових радощів та успіхів.

Коли друзі зникли з очей за закрутом ручая, старий гном ще стояв деякий час, дивлячись їм услід із прихованою у сивій бороді доброю усмішкою. Тоді, окинувши внутрішнім зором довколишні землі на відстань дводенного шляху, і не знайшовши нічого, що могло б загрожувати нашим мандрівникам, зайшов до своєї оселі та щільно причинив двері.

Увійшовши до своєї кімнати, він, як і вчора, поглянув на стіну і підняв праву руку. Тільки сьогодні промовив інші слова. Знову кольорові світлові кільця пробігли стіною. Тоді у ній з’явився овальний прохід, заповнений перлинно-рожевим туманом. Гном, не опускаючи правицю, зробив крок просто у туман.

Сяючий срібною лускою дракон вийшов з тимчасово утвореного проходу і озирнувся. Позад нього буяв перлинно-рожевий туман. Праворуч, за столом, сидів молодий гном і щось писав у грубезній книжці. Дописавши фразу, він підвів голову і привітно махнув рукою.

— Вітаю тебе, Вчителю Ревліс!

— Здоров був, Масснесе! Поблизу є хтось із Конклаву?

— Аякже! У голубій залі Джирком читає лекцію кандидатам, що скоро складатимуть іспит на магістра, а трохи далі, у червоній, іде доповідь. Щось, здається, про паралельні виміри. Якщо треба, я взнаю точніше. А у тебе щось цікаве, чи так — поточні питання?

— Дещо цікаве є! Думаю, скоро прийдуть до нас одразу троє новачків. І не абияких! Можеш мені повірити!

— Одразу троє та ще й, як ти кажеш, не абияких? Наскільки я тебе знаю, це означає, що вони зовсім не сіренькі?

— Твоя правда! Піду до Джиркома, побалакаю. Хай доручить комусь приглянути за ними. Аби чого не трапилось! Кілька днів тому вони вже мали пригоду: познайомилися з «туманом п’ять». Відбились!

— Та ну?! Самі, чи ти допоміг?

— Самі, самі! Та ще як! Всього секунд за тридцять! І жодної подряпини! Вони талановиті, я їх мізки одразу при зустрічі продивився. Готові кандидати в учні. Жодної підготовки не треба!

— Це байки! Ти вже зараз упевнений, що вони далеко підуть?

— Навіть не сумнівайся! Щонайменше, один вже точнісінько Вчителем буде! А, як на мене, то й усі троє! Таких варто пошукати! Сам подумай: усієї науки за плечима — селищна школа, а втрьох від «туману — п’ять» за півхвилини відбилися. І живі, здорові!

— Хай їм творець допоможе! А ми у Школі усі за них вболіватимемо! Довго ще їм добиратися?

— Вони тільки що від мого спостережного пункту відійшли, ідуть до Фіслору. Зиму відсидяться у Фісбенесі, навесні потраплять у Граамель. Вже там сядуть на рибальський вітрильник. Maпy я їм дав хорошу, у мізки ввів блокаду, аби на них менше звертали увагу. А на весні зв’яжуся з якимось нашим океанським сектором, хай приглянуть за кораблем.

— Ти вже все передбачив!

— Аякже! Гаразд, іду до Джиркома!

Клацаючи діамантовими кігтями по плитах прадавньої підлоги, дракон рушив коридором до найдальших дверей. Подряпини на камінні одразу «заживали». Древні закляття, що охороняли кожен атом будівлі, вже півмільйона років працювали безвідмовно.

Тим часом наші герої ішли лісом. Їх не полишало якесь надзвичайно світле почуття, і воно ж несло їх уперед. Навіть на спочинок не зупинялися. Все йшли та йшли через осінній ліс, що сміявся до них сонячними усмішками. Вони не звертали уваги на багрянець та золото дерев, на вивітрені у дивні форми скелі, що вартовими стояли уздовж лінії пагорбів, не чули вуркотіння ручая, що супроводжував їх усю дорогу. Тільки години за три до заходу сонця вони, як за командою, зупинилися біля високої, тонкої, як палець, скелі, і, сміючись, скинули з плечей свій вантаж.

Скоро вже всі були зайняті звичними справами: Маарі готувала вечерю з припасів, що видав їм на дорогу щедрий гном, Лам будував курінь, а Рав, який встиг оббігати навколишні кущі, притяг майже відро грибів у полотняній торбі, що завжди висіла в нього при боці «про всяк випадок», і зараз, підкладаючи дрова в багаття, хвалився, як смачно завтра він нагодує всю компанію.

— Та звісно, якщо тільки не проспиш сніданку разом з обідом! — сміявся з нього ельф.

— Ти знов смієшся? Ось лишу тебе самого без обіду, тоді побачимо, як ти сміятимешся! А ще, друзі, спало мені на думку таке: ручай тут досить широкий, тому краще нам збудувати пліт. Плисти за течією — не ноги збивати!

— Справді! Зранку й почнемо! — підтримала Маарі.

— А навіщо ж я такий курінь будую? На одну ніч?! — перебив Лам. — Хіба що не справжній будинок звів, поки ви тут біля багаття вовтузитесь! Отже тепер, Раве, твоя черга. Зраночку перебирайся на той бік ручая, там якраз підходящі сосни, і працюй. Трьох дерев нам поки що вистачить. Зробимо пліт у три стволи, а як допливемо до Фіслору, додамо до них ще кілька штук, і вже будемо, як на справжньому кораблі!

— Атож! Головне — довірити тобі кермо! Тоді вже напевне далеко запливем! Аж до першої каменюки! — засміявся Рав.

Ламеніль у відповідь пошпурив у нього порожнім рюкзаком і вони заходилися товкти одне одного — мало казанок у вогонь не перекинули. Маарі вхопила довгу лозину і почала лупцювати їх по спинах.

Наборсавшись аж до повного задоволення, вони всілись вечеряти. А тобі, гном запалив люльку і, роздивляючись