Читати книгу - "Успішні виступи на TED"

скоротити витрати на енергію, тому я доручив нашому віце-президенту Генку Борему завдання...» Хтось захропів?

Порівняйте: «Дві тисячі п’ятого року ми відкрили неймовірний факт: виявляється, можна скоротити споживання енергії в офісі на шістдесят відсотків без значної втрати продуктивності. Я розкажу вам, як...».

Один стиль викликає інтерес. Інший — вбиває його. Один стиль — це дар. Інший — самолюбство.

Гра у натхнення

Я не певен щодо цього прикладу, але маю його навести. Думаю, кожен погодиться, що натхнення — один із найпотужніших елементів будь-якої промови.

Слова спікера торкаються вашої душі і наповнюють її відчуттям неймовірної сили і захоплення. Ви хочете вийти із зали кращою людиною. Саме з глибоко натхненних промов TED черпає енергію для росту і розвитку — ось основна причина, чому мене зацікавила ця конференція.

Я вірю у силу натхнення. Однак з цією силою варто поводитися вкрай обережно. Коли талановитий спікер завершує виступ, і ціла аудиторія підводиться в шалених оплесках, усі в залі відчувають піднесення.

Глядачі збуджені від почутого, а оратор невимовно радіє такому відкритому визнанню. (Якось на TED була дуже незручна ситуація, коли спікер залишила сцену під слабкі оплески і прошепотіла подрузі за сценою: «Ніхто навіть не встав!» Така реакція зрозуміла. На жаль, її мікрофон був увімкнений, і всі почули біль у її голосі).

Багато ораторів, визнають вони це чи ні, мріють залишати сцену під бурхливі аплодисменти і сотні твітів на підтвердження їхнього вміння надихати.

І тут криється пастка. Така жага до овацій іноді має погані наслідки для початківців.

Вони переглядають промови натхненних мовців і пробують копіювати їх... але тільки форму. Результат буває жахливим: нещадне наслідування кожного прийому заради інтелектуальної й емоційної маніпуляції глядачами.

Кілька років тому на TED стався такий прикрий випадок[8]. Один американець, котрий розміняв, мабуть, сороківку, був прихильником TED і якось надіслав нам переконливе відео з проханням дозволити йому виступити. Тема його майбутньої промови повністю відповідала тематиці року, до того ж цього чоловіка рекомендувало багато людей. І ми вирішили дати йому шанс.

Початок промови вселяв надію. Спікер був Особистістю з великої літери. Він заряджав глядачів енергією. Дотепний вступ, продумана наочність і відео. Здавалося, він до найменших подробиць вивчив кожну промову TED і зібрав у своєму виступі все краще з них. Я сидів у залі і вже бачив, як це стане мегахітом.

А потім... Мене почало нудити. Щось пішло не так. Йому страшенно подобалося на сцені. Навіть занадто. Він постійно зупинявся і чекав на сміх чи оплески, а коли отримував їх, намагався своїм «дякую» витягнути з глядачів ще більше. Він щось там імпровізував, щоб розважити аудиторію, хоча це явно тішило лише його. Найгірше ж було те, що він не дотримав слова. Він обіцяв розкрити важливу ідею, але його приклади були вигаданими і несерйозними. На одному слайді на підтвердження своєї думки він навіть показав відфотошоплену картинку. І, зрештою, він таки не встиг розкрити ідею, бо постійно відволікався, щоб погрітися у променях слави.

Наприкінці він заявив, що дарує глядачам свою велику мудрість, і, простягнувши до аудиторії руки, закінчив фразою про мрії та натхнення. Частина глядачів аплодувала стоячи: було зрозуміло, як багато для нього важить ця промова. А що я? Мене й далі нудило. Це було те кліше, з яким постійно боровся TED: суцільна форма — і жодного змісту.

Проблема таких промов навіть не в тому, що вони вводять в оману. Вони знеславлюють ораторське мистецтво взагалі. Після таких виступів глядачі можуть не повірити словам справді натхненного мовця. На жаль, все більше і більше спікерів стають залежними від захоплення аудиторії й обирають цей слизький шлях.

Будь ласка, не робіть цього.

У натхнення є одна особливість: його треба заслужити. Ви надихаєте не тому, що дивитеся на глядачів широко розплющеними очима і просите щиро повірити у вашу мрію. Ви надихаєте тому, що справді маєте мрію, здатну схвилювати. А такі мрії не даються легко — вони приходять з потом, кров’ю і слізьми.

Натхнення — наче кохання: ви не здобудете його простою гонитвою. Для одержимих людей існує промовиста назва — сталкери. Будь-які набридливі дії та розпачливі слова призводять до протилежного результату і змушують зробити крок назад.

Так само і з натхненням. Якщо ви йдете навпростець і намагаєтеся завоювати увагу людей лише харизмою, ваш успіх триватиме недовго. Глядачі швидко викриють вас і підуть геть. Вищезгаданий спікер отримав жахливі відгуки від учасників конференції навіть попри поодинокі оплески. Ми ніколи не публікували цього виступу, адже людьми просто маніпулювали.

Якщо ви мрієте стати зірковим мовцем і вже марите, як аудиторія шаленіє, поки ви поважно крокуєте до сцени, щоб продемонструвати свою геніальність — перегляньте свої пріоритети. Не мрійте про це — думайте про щось набагато важливіше. Ідіть і працюйте над своєю мрією, поки не досягнете чогось вагомого, а вже потім скромно поділіться своїми досягненнями.

Натхнення не можна зіграти — це реакція аудиторії на завзяту і віддану працю та справжню мудрість. Якщо усе це буде у вашому виступі, — результати не забаряться.

Легко пояснити, чому промови бувають поганими. А як зробити їх вдалими? Усе починається з осяяння.

4. Наскрізна тема
У чому суть?

Так часто буває: сидиш у залі разом із глядачами, слухаєш собі виступ і розумієш, що ця людина може набагато краще — це не промова її рівня» — і знову мій колега Бруно Джуссані, який не може спокійно дивитися, як прекрасний оратор втрачає свій шанс.

Сенс промови — сказати щось значуще, але кількість безглуздих виступів просто вражає. З тисячі сказаних слів глядачі не можуть винести жодної крихти корисного. Гарна презентація і харизматична подача — це все добре, але якщо з цього нема що взяти, увесь виступ сприйматиметься не більше ніж розвагою.