Читати книгу - "Царський пояс"

роздумував: «Якщо миші відрубають голову, тоді його родина назавжди поселиться серед цих непривітних людей. Їм побриють голови і зроблять рабами. Якщо ж він не назве злодійку, то з нього і батьків знімуть шкіру і пошиють своєму ненормальному начальнику плащик. Он Скажений потирає руки і недобре зиркає то на нього, то на маму, то на татка. Напевне, вагається, з кого першого почати». Чарівний перстень з червоним камінцем

Враз крізь його густі вії проник червоний промінь. Мишко часто-часто смикав віями, а по тому широко розкрив оченята. Батьків старовинний перстень із червоним камінцем! Він перший нагадав їм, прибульцям до Скіфії, про себе. Неприпустимо! Як вони могли про таку цінну річ забути?

Мишко від радості обкрутився на одній ніжці. Гуконув:

– Люди, зачекайте! У нас є перепустка. Татку, покажи їм перстень.

Однак Остап сина не чув. У своїх кольорових фантазіях він бачив рудого хлопчака, що хизувався перед скіф’янками шкіряним плащем.

Мишко учепився за батькову руку. Силоміць підвів його до високого стільця.

Панський синок зіскочив із трону. Тонким голосом, що збивався від хвилювання, виправдовувався:

– Хай покарає мене Аполлон за те, що я не впізнав високого гостя, який прибув від царя царів. Прости мені, вовку дикому. Пробач.

Остап вирячив очі. Втупився ними у неповнолітнього начальника і його «братів». І вони не витримали страшного погляду. Тремтіли, як у лихоманці. А неповнолітній начальник запустив пальці у руді патли, шалено їх смикав.

Мишко навшпиньках прошепотів батькові у заросле волосинками вухо:

– Скажи, що пробачаєш, бо начальник залишиться без чуба.

– Пробачаємо, пробачаємо, – сердито буркнув Остап.

Неповнолітній начальник миттєво випростався.

– Я, Скіл, вождь племені кривавих сколотів,[4] син Аріапіфа, внук Аргота, правнук Ісідокса радий вітати високого гостя.

Вождь племені розхвилювався. Про це свідчили краплі поту, що оросили його лоб.

Остап все ще дико витріщився на нього і мовчав. Вождь тремтливим голосом запитав:

– Звідки ви і куди, шановні гості, дорогу верстаєте?

Мишко аж зігнувся від страху. Зараз їх викриють! Марійка, мабуть, теж про це подумала, бо присіла і насунула хустку на ніс. Мишко чув, як у татка дрібно цокотіли зуби. Від ламав зі хрустом пальці й нервово совав залізне кільце.

Хлопчик здригнувся. Йому здалося, що зігнуту таткову постать окутав червонястий туман. Але це була якась мить. Можливо, таке йому привиділося. Одначе, що з татком діється? Випростався, покаті плечі розправив, голову задер догори. Несподівано татко заговорив. Голос його звучав твердо, хрипкувато і сердито.

– Я, князь Євстахій, син царського вельможі Іксивіра, маю честь від імені трисвітлого владики всіх сколотів вітати тебе Скіле, сина Аріапіфа, внука Аргота, правнука вождя Ісідокса.

Мишко з гучним шумом випустив із легенів повітря. Переможно, не кліпаючи, дивився на своїх кривдників. Зі злостивим задоволенням відмітив, що Скажений тремтить від страху, Бородавка почервонів, а діди зблідли і перестали дихати.

Остап кашлем прочистив горло. Сміливо мовив:

– Нам відомо, що перси озброюються. Вони готуються до війни. Через це неспокійно у світі. Мені зі сім’єю наказано прибути таємно, Скіле, на твою землю, що зветься Кривим Озером. Тому одяг на нас дивний. Від імені владики всіх сколотів, хай Папай пошле йому міцного здоров’я, буду служити при тобі речником. Потім про все почуте і побачене маю високий наказ доповісти його святості.

Остап замовк. Неповнолітній вождь явно розгубився. Від гурту молодих озброєних чоловіків відійшов широкий у плечах, жилавий вояка. Він щось стиха сказав Скілові. Той погодився з шепотуном, бо кивнув головою. Відразу же звівся і зробив рукою широкий жест.

– Запрошую ласкавих гостей у мій намет на денну трапезу.

Біля входу завмерли двоє вояків, що схрестили блискучі сокири з довгими держаками. Виглядали вояки суворо і непідкупно. Обидва у військових обладунках, брови грізно зведені. На Мишка, що їх уважно розглядав, зиркали сердито.

До хлопчика підійшов раб. Він тримав срібний глек із водою та мідний блискучий тазик.

– Дозволь, пане, тобі помити ноги, – уклінно просив.

Хлопчик сердито тупнув ніжкою – хай не чіпляється з дурними пропозиціями. Ненароком він побачив, що раби мили ноги його батькам.

– Гаразд, помий, якщо хочеш.

Мишко ступив запилюженими ногами у теплу воду. О, як приємно!

Трапеза у білому наметі

У наметі ще цікавіше, ніж надворі. Прохолодно і трішки темнувато. А посередині, прямо на долівці, жевріло в кам’яній чаші вогнище.

Якась непереборна сила тягла Мишко до вогнища. «Вогнище у житлі – класно! Можна пекти картоплю, також гріти руки, коли прибіжиш із морозу», – розмірковував. З купи дров, наваленої за чашею, зняв найгрубішу дровину і поклав на жар. У чаші зашкварчало, затріщало, вгору зметнувся синій язик.

Легка долоня лягла на Мишкове плече і його стиснула. Це був Скіл. Мишко запитально дивився на вождя. У нього виникло бажання дружити з хлопчаком, який так впевнено грав роль дорослого. Проте Скіл звернувся не до нього, а до всіх.

– Прошу, займайте зручні місця. Зараз будемо обідати. Євстахію твоє місце у голові столу. Місце дружини і сина завжди поруч із главою родини.

Мишко шукав очима стіл. Не те, що столу, навіть жодного стільця він не знайшов.

Скіл, що повернувся до «столу», сивобороді діди, вояки, дивак у балахоні, а також татко і мама опускалися на чистий килим. Скіфи, що схрестили ноги, підмощували під боки замшеві подушки. Мишко сів біля мами, яка сопіла під низько опущеною хусткою.

Дорослі перемовлялися, а хлопчик продовжував оглядати помешкання. Його стіни обтягнуті різнокольоровими полотнищами. «Це красиво і водночас дає влітку прохолоду» – зробив важливе відкриття юний слідопит. Стіни прикрашали оленячі роги, ножі з красивими колодками і короткі широкі мечі.

Двоє рабів несли срібні таці.