Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

викрутимося. Іолла, — звернувся він до дівчини, — ану, заспокой нашого молодця, поки він дурниць не наробив.

Іолла взяла Йора за руку.

— Йоре, — м’яко проговорила вона, — не нервуйся. Послухаймо Інбара — він досвідчений…

Йор почав було заспокоюватись, але потім знову роздратувався.

— Я тобі не халкиря, жінко, — кинув він Іоллі, — щоб мене втихомирювати. Давай, Інбаре, врубай імітатор, налякаємо цих тварин для початку.

— Хлопче…

— Роби, що кажуть, старий, бо я сам кинусь на них!

— Тоді одягніть електрошокові рукавички, — поміркувавши кілька секунд, проговорив Інбар, — будемо відбиватися.

І він поліз у кишеню.

Через секунду імітатор запрацював, видав звук, щоправда, якийсь незрозумілий. Йор — побачив, як широко від жаху розкрилися очі Іолли. Наступної миті найближча пара халкіррів вчепилась у ногу Інбара.

— Ех ти! — вигукнув той. — Переплутав, нездара!

Йор, усе зрозумівши, швидким і сильним рухом відірвав двох кішок від Інбара і кинув їх убік. Ті шльопнулися і лишились нерухомими: подіяли спеціальні рукавички, що були на руках у хлопця.

Імітатор нарешті видав потрібний звук, що нагадував рикаюче нявчання. Халкіррі відразу відскочили від полонених. Йор піймав одну істоту і з силою жбурнув нею у Флечмена. Той саме щось вихоплював зі свого заплічного ранця.

Паралізований халкірря з силою вчепився в груди виконавця бажань і повалив його на гранітну поверхню.

— Тепер у яр! — крикнув Йор, підштовхуючи вперед пораненого Інбара.

— Іолло, швидше!

Йор схопив розгублену дівчину за руку, попередньо відключивши рукавички, і кинувся вбік яру.

Інбар, уже маневруючи, витягнув з кишені імітатор і направив його на лімпійських кішок.

Ті, очевидно, були розгублені і не знали, що їм робити. Їхній господар, упавши, не піднімався. А навколо лунав бойовий клич їхніх непримиримих суперників — хаалкірів. Тому халкіррі то підбігали до Флечмена, то відбігали до лісу. Деякі з них кинулися навздогін втікачів.

Ті вже стрімголов неслися прямо на дно яру. Йор встиг пригальмувати в самому кінці спуску. Опинившись на березі великого струмка чи невеликої річки, Йор доклав усіх зусіль, щоб зупинити Інбара та Іоллу, які котилися донизу.

— Давай уперед, у брід! — голосно вигукнув Йор.

— Дивіться! — крикнула Іолла і показала рукою нагору.

Чоловіки підняли свої голови. На краю крутого спуску показалося біля десятка халкіррських голів.

До того ж, як на зло, заклинив імітатор.

— Тоді тим більше, уперед! — повторив Йор і зі своїми товаришами стрибнув у холодну воду.

У цей час їхні переслідувачі, дико заволавши, кинулися донизу. Утікачі були на середині річечки, коли зграя досягла берега. Відіпхнувшись від землі і допомагаючи собі напівкрилами, халкіррі стрибнули в річку. Кілька кішок приводнилося прямісінько біля Йора, і йому довелося зупинитися і розвернутися, щоб відбити цю атаку. Першій кішці він заїхав озброєним кулаком прямо в морду. Удар був настільки сильним, що тварина підлетіла вгору і, зробивши в повітрі сальто, уже непритомна, звалилася на голови своїх побратимів. Другій вдалося схопити Йора за рукав, але Інбар, наспівши, швидко впорався з нею. Третьою зайнявся сам Йор, і та тільки встигла вискнути. І ще принаймні сім кішок, підпливши до лімпійців, накинулися на них.

— Дівчинко! — крикнув Іоллі Інбар, — забери в мене імітатор, вибирайся на берег і заміни блок живлення!

Та швидко взяла пристрій в Інбара, устигнувши ще при цьому хлопнути рукавичкою по морді лімпійській кішці, що запливла з правого боку.

— Давайте разом вибиратися звідси, і швидше! — прокричала Іолла. — Не захоплюйтесь бійкою, дивіться!

І вона знову вказала рукою на край урвища. Звідти вже зривалися донизу кілька десятків халкірр.

— Ох же і… — вилаявся Йор.

Ще через кілька секунд вода навколо них забурлила. Халкіррі з якимось диким остервенінням рвалися на відступаючих.

— Ах, ти!.. — знову вилаявся Йор: йому щойно розпороли щоку і на чолі з’явилося кілька кривавих подряпин.

— Такого ніколи не ще було! — важко вимовив Інбар. — Їх чимось напічкали!

Раптом над річечкою рознеслося грізне хаарське ричання.

Кішки, які були в річці і які залишились на березі, завмерли. Ричання повторилося.

— Слава Силам Небесним! — вигукнув Інбар, повертаючись до Іолли. — Запрацював!

Але дівчина лише здивовано озиралася по боках. В обох руках вона тримала розібраний імітатор.

— Це не він… — розгублено мовила вона.

Йор теж обернувся і подивився вгору, звідки він почув якийсь незрозумілий шум.

З іншого боку яру, з його схилу, летіло донизу два десятки незвичайних істот. Вони були схожі на гепардів, але з крилами, не такими, як у лімпійських кішок, рудиментними, а справжніми, великими.

— Хаалкіри! — радісно викрикнув Інбар і замахав рукою зграї, що наближалася. — Анво, виручай!

У ту ж мить кішки, що насідали на лімпійців, відразу повернули до берега.

Хаалкіри, немов шуліки, накинулися на своїх недругів. Хоч тих було і більше, але вони, деморалізовані, не змогли виявити гідного спротиву.

Натхнений таким поворотом подій, не в змозі стримуватися, Йор понісся за відступаючим ворогом. Вибравшись на берег, лімпієць почав