Читати книгу - "Корабель з райдужними вітрилами"

десь читав, називають такий феномен «дотепністю на сходах», тобто дотепна відповідь чи переконливий аргумент знаходяться саме тоді, коли в них відпадає потреба. По невчасі. Моя бабуся в селі називає це: «Замкнули тато конюшню, як коней покрали».

Проте приклад з Пушкіним мені видався надзвичайно вдалим, я його вирішив приберегти на майбутнє. Бо скільки б я собі не забороняв влаштовувати спектаклі на уроках, в глибині душі я добре знаю, що коли на мене щось накотить, поведе мене, обов'язково встряну в якусь дискусію з вчителями, яка для мене дуже сумно скінчиться.

Я прийшов до Максима, приніс йому контурні карти, він просив мене купити їх йому, і нетерпіння мене так розпирало, що я ще з порога сказав Максимові про Пушкіна і про математику.

І тут Максим мене здивував. Він знизав плечима, обережно, нігтем мізинця, почухав носа (така вже в нього звичка), потім рвучко, аж рипнули колеса його крісла, повернувся до мене і сказав:

— А знаєш, в цьому щось є!

Максим навчився самим лише рухом тулуба, якось так рвучко, без допомоги рук, нахилятися вбік, що його крісло на колесах повертається в потрібному йому напрямку. Я якось запитав його, для чого він це робить, і він, звівши брови, буркнув: «Але ж ти обертаєшся, куди там тобі треба, взагалі без допомоги рук? Чому я повинен інакше?» Я розгубився і знітився. Взагалі, з Максимом по-справжньому вміє розмовляти тільки Іржик. Як це їй вдається, не розумію. Я багато чого не розумію і найперше не розумію, коли Максим говорить серйозно, а коли жартома.

— Що в цьому є? — скривився я, бо вже передчував, що коли б зараз тут виявився Юрій Семенович, він би мав в особі Максима могутнього союзника.

— Чому ти думаєш, — провадив далі Максим, дивлячись мені прямо у вічі (він завжди пильно дивився у вічі тому, з ким розмовляє), — чому ти думаєш, що світова літературна скарбниця збагатилася тому, що Пушкін не знав математики? А може, навпаки, збідніла? Знаєш, що сказав один видатний математик про свого учня, який став поетом? Він сказав: «У нього була занадто бідна уява, щоб стати математиком, тому він почав писати вірші». До речі, той випадок з нулем, хоч і став хрестоматійним, ще нічого не доводить. Я певен, що Пушкін міг би стати чудовим математиком, коли б у нього були хороші вчителі. Це — по-перше. А по-друге, дехто вважає, що він таки непогано знав математику. Кириле, ти знайшов невдалий приклад. І взагалі, ніколи не гарячкуй.

Але тут він сам почав гарячкувати, розвиваючи мою думку про Пушкіна і математику. Тільки як він її розвивав! Власне, від моєї думки взагалі нічого не зосталося. Виявляється, що коли б Пушкін добре знав математику, коли б в ліцеї встигав з неї, він писав би краще. І це Максим довів мені, як двічі два! Я й заперечити йому не встиг.

Відверто кажучи, я здорово заздрю таким людям, як Максим. Як він вміє мислити, як у нього здорово одне з одного випливає! У мене так не виходить і, мабуть, ніколи не вийде. Ще тільки середина чверті, а вже сумніву ніякого — Максим буде відмінником. І яким! Зовсім не таким, як Толя Юхимець. Толя Юхимець все вчить і з усіх предметів має лише п'ятірки, але найулюбленішого предмета у нього нема. Він однаково старанно розв'язує алгебраїчні чи геометричні задачі, визубрює дати, робить хімічні досліди, завчає вірші, стрибає в спортзалі через «кобилу» і… Та все він робить старанно і як слід, саме так, як подобається дорослим, але мені чомусь здається, що все це він робить якось без душі. Проте як тут розібратися, я правий чи він?

Я не певен, що він любить літературу так, як люблю її я. Зате я певен, що прочитав різних книжок значно більше, ніж Толя Юхимець. І читав я їх з інтересом, захлинаючись читав! Д він? Він читав тільки те, що передбачено програмою, «зайве» він читати не стане. Я прочитав такі книжки, які йому і не снилися, але він має круглі п'ятірки з літератури, а мені, при всій моїй начитаності, часом та-акого трояка з літератури вліплять! От запитайте мене, в якому році народився Тургенєв? От запитайте, запитайте, і я вам можу й не сказати, бо я забув. Д прочитав я майже все, що написав Тургенєв. А Толя Юхимець прочитав лише «Записки мисливця», «Батьки і діти», ну й… вважайте, все. Словом, все, що передбачалося програмою, і ні на нігтик більше. Зате він добре пам'ятає, в якому році Тургенєв народився, в якому помер, що зобразив, що відобразив, що хотів відобразити, але чомусь не відобразив, що йому вдалося, а що не вдалося. Я цього всього, слово честі, не знаю, бо не запам'ятовую. Хоч дехто вважає, що у мене хороша пам'ять. Я читаю, бо мені подобається читати, а Толя читає, бо це передбачено програмою і тому, що знає — коли не буде читати і не буде пам'ятати, то не матиме п'ятірки. Я люблю говорити, що головне не оцінки, а знання. Але наодинці із самим собою я сам собі мушу зізнатися, що знань у мене не дуже густо. Виходить, я нікчемна, ні на що не придатна людина? { краще в житті буде такому відмінному «середнякові», як Толя Юхимець, ніж мені. Ну, не в тому справа. Я не те хотів сказати. Від кого більше користі буде, від мене чи від Толі? Це мене сильно непокоїть. На що я придатний? Олег Борщов (та не тільки він, майже весь клас, окрім хіба що Іржика та ще кількох) вважає мене інтелектуалом, бо я, мовляв, сам прочитав стільки, скільки весь клас не прочитав. Це, мабуть, так, прочитав я, звичайно, багато, але який з того толк?

Вчора ми балакали з Максимом. Він розповів мені про ту школу, де він вчився раніше, ще до того, як з ним сталося нещастя.

А я згадав, що подібне щось читав у Джека Лондона. Максим зацікавився і почав мене розпитувати, в якому саме оповіданні Джека Лондона описаний цей випадок, такий схожий з тим, що довелося пережити Максимові. А я не пам'ятаю. Така в мене пам'ять дірява. Добре, що з моєї пам'яті не все