Читати книгу - "Велике плавання"

називаюсь, Знають всі мене навкруг, Птахам тим, що заблудились, Щирий приятель і друг. В горах, в нетрях я дорогу Відшукаю навпростець, Ремесло моє — рознощик, А покликання — співець».

Слухаючи Орніччо, міщани реготали до впаду. Часто потім, проходячи вулицями Генуї, ми чули з відчиненого вікна палацу голос якого-небудь кухарчука:

Блідим лицар став од люті, А рознощик взяв аршин…

Якось у порту я почув кінцівку пісеньки, складену, вважай, кимось із матросів:

Лицар витяг меч двосічний, Взяв рознощик свій аршин, Й так аршином відшмагав, Що той лицар дуба дав.

Люди, які захоплювались, як і я, всебічним обдаруванням мого друга, часто умовляли його покинути Геную, де можуть відзначитись лише купці або солдати, і шукати щастя при дворі якогось можновладного герцога.

— Так, так, — казав синьйор Томазо, якщо був присутній при цьому, — при першій же нагоді я поклопочусь, щоб ти побачив світ.

— Господарю, — відповідав на це Орніччо, — від добра не тікають. Хіба що ви виженете мене з дому. З власної волі я вас і Франческо не залишу.

Не маючи таких здібностей до малювання, як Орніччо, який часто виконував замість синьйора Томазо всю роботу, я все-таки знайшов спосіб бути корисним своєму господареві. І це сталось таким чином. Серед старих манускриптів[16] і книг господаря я розшукав старі, пошарпані карти.

Вони були скопійовані, очевидно, невправною рукою, в латинських написах зустрічались найгрубіші помилки; потрапили вони до нашого господаря, слід вважати, від його друзів-капітанів.

Там же, в комірчині, я розшукав порадник з мореплавства, якого складав Раймонд Лулі. До порадника були додані карти, виправлені німцем Йоганном Мюллером, відомим більше під іменем Регіомонтана[17].

І ось одного разу ввечері я, взявши чималий клапоть пергаменту, перемалював заново карту Європи, при цьому я користувався всіма іншими картами, що були в моєму розпорядженні, виправив помилки в написах і виразніше окреслив обриси морів та островів.

Для того, щоб карта ліпше просохла, я прибив її до стіни, а сам пішов спати.

Вранці нас розбудили голоси, що долинали з майстерні. Налякані, ми з Орніччо підхопились з ліжок, але виявилось, що це приятель господаря, капітан Ансельмо, розглядає карту і так голосно висловлює господареві своє задоволення.

Він купив її негайно, бо йому здалося, що це чудовий путівник по Середземному морю.

Він тільки зажадав, щоб карта була іменна, і я, щоб зробити йому ласку, негайно на ній написав: «У літо господнє 1492 карту сію накреслив за дорученням командора Ансельмо Пуджі живописець-підмайстер Франческо Руппі в Генуї».

Це дуже пригодилось мені: з картою ознайомились інші капітани й лоцмани, і відтоді мені почали перепадати замовлення виготовляти і виправляти морські карти.

Так мирно збігало наше життя, нічим не порушуване, поки не настав день, коли все полетіло шкереберть.

Розділ VI
ЧУДОВИЙ НЕЗНАЙОМЕЦЬ

Оскільки день цей відіграв вирішальну роль у моєму житті, мені хочеться розповісти про нього детальніше.

Ми з Орніччо тільки-но повернулись з вечірні. Господаря не було вдома. День був святковий, і ми не могли зайнятись роботою.

Напередодні ми вимили підлогу з піском, протерли шибки у вікнах майстерні і змастили олією маленький іграшковий кораблик, підвішений до стелі. Він так блищав в останніх променях сонця, що мимоволі наші погляди звертались до нього.

— Так ось — сказав Орніччо, — яка тобі користь мріяти про подорожі! Мабуть, цей кораблик швидше вирушить у дорогу, ніж ми з тобою покинемо Геную.

Ми вже запалили світло, коли наш синьйор Томазо відчинив двері і ввів гостя.

— Б'юсь об заклад, — прошепотів мені на вухо Орніччо, — що це лихвар, у якого господар позичав гроші. Глянь, він так і нишпорить очима по кімнаті.

Заклавши руки за спину, гість великими кроками ходив по майстерні.

— Де ж ці люди? — спитав він несподівано високим і різким голосом.

— Вони зупинились у готелі, — відповів синьйор Томазо. — Мій дім занадто малий та убогий, щоб вмістити стільки народу. Я не знаю, чи виявить мені честь його вельможність герцог, але хто-небудь з його почту, напевно, до мене загляне.

Гість почав ходити по майстерні, нетерпляче позираючи на вікна.

Зупинившись біля моєї карти, він почав її уважно розглядати. Орніччо раз по раз штовхав мене у бік, а я навіть боявся підвести очі на гостя.

— Бездоганно зроблено! — нарешті сказав той. — Любов до географічних і космографічних наук проникає у високі кола, і тепер вельможі, дворяни і багаті купці заради цього віддають своїх дітей у школи. Лікарі покидають