Читати книгу - "Астра, Олександр Міхед"

облич молодих політиків, які час від часу виринали у стрічці фейсбука. Більшість з присутніх у костюмах, дотримуючись чи то протоколу, чи то звички. Кілька жінок у спідницях. Я був серед небагатьох, просто вдягнених у сорочку. І, точно, молодший за всіх присутніх років на 7—8.

Кожен поклав біля себе роздруківки з текстами. Дехто тримав планшети.

Чи був цей світ задзеркаллям? Чи вищим світом? Не знаю. Але він точно був іншим.

***

Відчувалася напруга. Досвідчені топ-менеджери, бізнесмени, політики, які пройшли десятки тренінгів і семінарів, перемовлялися побіжними поглядами та приязними посмішками. Перші кілька хвилин розставили акценти симпатій. Усміхнена білявка з солодкими ямочками на щоках сиділа навпроти, і ми розуміли, що на кава-брейку нам не уникнути розмови. Невидимі потоки симпатій і ненависті циркулювали залом.

Я прочитав усі тексти. Однак не побачив системи. Чому вони? Для чого вони?

У високого і прямого, як жердина для стрибків у висоту, чоловіка в окулярах із круглими скельцями був вигляд: «Боже, куди мене занесло! Невже з цими придурками доведеться провести цілий тиждень?»

До залу ввійшли троє. Один із них явно був тут головним. Двоє інших — хлопець і дівчина — мої однолітки.

— Юхим Євгенович Шпігель, директор фонду «Астра-­Україна», — він мав вигляд гарвардського професора, у будь-якому пострадянському містечку його точно розпізнали б як закордонного туриста-інтелігента. Йому ледь-ледь за 60, вигадлива борідка хитрими звивами переходить у вуса, піджак у клітинку, кутик носової хустки в кишені та краватка-метелик для завершення образу. — Дозвольте представити вам Дениса та Ірину. Вони — ваші модератори. Але про це трохи згодом.

Хлопець і дівчина сіли до стола. Юхим Євгенович лишився стояти і обводив поглядом зал із ласкавою посмішкою.

— Ми раді вітати вас на шостому семінарі «Астра-Україна». Кожного разу ця хвилююча мить, коли треба кількома словами сказати найважливіше, — він зробив паузу і повів далі, — семінар «Астра-Україна» має на меті підтримку демократичних цінностей у суспільстві, що перебуває на етапі становлення. Наша ціль — створення продуктивного діалогу між лідерами різноманітних сфер. Діалогу, заснованого на принципах відповідального лідерства. Що ми розуміємо під відповідальним лідерством? У сучасному глобалізованому світі, що зазнає динамічних змін і нових викликів, побудова суспільства повинна засновуватися не на особистому зиску і преференціях, а на усвідомленні важливості розподілення загальнолюдських цінностей.

Згодом я сам не один раз промовляв цей текст перед різними аудиторіями, але, здається, кожне його слово того дня прошивало нашу свідомість.

Юхим Євгенович іще раз посміхнувся. Учасники Семінару слухали, дехто робив нотатки. Дивним чином циркуляція емоцій змінила свій склад. Кожен відчував свою належність до чогось більшого. Глобального.

— Фонд «Астра», як ви, можливо, вже знаєте, був заснований у 1850-х роках в містечку Астра, в Новій Англії. Маленькій пагін виріс сьогодні у глобальну мережу фондів «Астра» в різних країнах. Фонд «Астра-Україна» було засновано на початку 2000-х відомим українським меценатом, чиє ім’я краще не будемо називати, з огляду на його скромність. І останнє.

Майже невловима тінь зміни модуляції в голосі Юхима Євгеновича змусила всіх знову зібрати всю увагу.

— Багато ваших претензій стосовно доїзду сюди, в наш Admiral, — він вимовив назву з підкресленим американським акцентом, — лишилися невимовленими. Або навпаки — дуже гучно вимовленими, — він зробив ще одну театральну паузу, — одначе, прошу зрозуміти, це заради вашого блага. Занурення в атмосферу Семінару неможливе без відриву від цивілізованого світу. Пробудження вашого прихованого потенціалу неможливе без проходження випробувань. Плюс до цього у вас з’явилося ще щось, що об’єднує вас усіх.

Офіційну частину закінчено. Але того разу він додав:

— В особливих випадках ми створюємо умови, за яких учасники спеціальних семінарів добираються до пункту призначення у незнайомій країні, без мови, без підказок. Все заради спільності. Єднання. Минулого разу це була точка на Північному полюсі.

І це було правдою.

— Вдалої вам роботи, колеги! Денис і Ірина розкажуть подробиці. До зустрічі!

***

— Доброго дня! Мене звати Ірина, і я модератор.

Денис посміхнувся.

— Вітаю, мене звати Денис, і я анонімний модератор.

Заздалегідь підготовлений жарт про анонімних алкоголіків розрядив ситуацію.

Денис, повнуватий хлопчина під 30, затягнутий у тіснуватий светр, з-під якого виглядав комір білої сорочки. Денис належав до того типу людей, котрі завше мають свій особливий запах, який неможливо ні відмити, ні відчистити.

Початок дня, а на светрі вже з’явилося кілька плям.

— Багато хто з вас, якщо не всі, з великою недовірою думають, що тут відбуватиметься і для чого ми зібралися, — Денис зробив паузу, копіюючи манеру Юхима Євгеновича, — відповідь на всі ваші запитання одна — ми будемо говорити.

Денис посміхався щиро. Кутики вуст піднімалися, а щелепа автоматично висувалася вперед, як у чужого з однойменного фільму.

Здивування на обличчях учасників, і невимовленим зависає питання: ми що, просто будемо говорити? Ця вся конспірація, нагнітання таємничості, секретні служби — все заради балачок про філософію?

— Ідея семінару — вільне обговорення текстів, що ми вам надіслали, — слово взяла Іра, — окремо вони, звісно, мають беззаперечну цінність. Але вилаштувані в такій послідовності й у своєрідному інтелектуальному марафоні, який ми з вами починаємо, вони матимуть свій ефект.

Складно описати перше враження від Іри. На нього миттєво накладається багато інших спогадів, відчуттів.

— Правила нашого обговорення прості. Коли ви хочете щось сказати, то піднімаєте руку. Модератори, тобто ми, записуємо ваше ім’я в чергу. Коли настає ваша черга, ви говорите. Але ваша репліка обмежена 45 секундами. За чим слідкуємо теж ми, — Іра подивилася на Дениса, передаючи йому слово.

— Коли ви говорите, то звертаєтеся до всієї групи, а не до когось персонально. Не замикаєтеся на комусь одному. Це має бути рівна розмова всіх із усіма. Коли ви говорите, то не покликаєтеся на свій авторитет. Приміром, я, як провідний юрист провідної фірми, кажу вам з власного досвіду і т.д. Це — не наш варіант.

Складно згадати своє перше враження від Іри. Пам’ятаю лише, як мене здивувало, наскільки рівно вона тримала долоні.

— Отже, підсумуймо, — вперше посміхнулася Іра.

Ми записували правила і вже були скореними, готовими до вкидання інформації.

Іра загинала пальці:

— Отже, правило піднятої руки. Черга. На репліку 45 секунд. Обговорення відбувається з усіма. Без покликів на свій авторитет. І, так, 45 хвилин на один текст.

Важко згадати своє перше враження від Іри. Жінки, яка змінила моє життя.

***

— Тепер пропоную зробити паузу на маленьке знайомство. Ми вже більше години разом, а ще не знаємо одне одного, — Денис удавав розгубленість, наче до цього не читав наших досьє