Читати книгу - "Гарні дівчата, Тимофій Гаврилов"

воювала з мухами і ще навіть восени, вже віяло холодом, вони вмудрялися залітати в кватирку, пересувалися, сонні й повільні, по столі, ножах, тарелях, кльоші з дешевим солодким печивом, що стояв на холодильнику. «Коли ти нарешті вставиш сітку?» — на що батько лише кивав головою. «Ти вже п’ять років киваєш!» — ображалася мати. «П’ять років», — батько задумливо морщив чоло.

Однієї осені батько таки змайстрував сітку. «Ціле літо не було рятунку, — ремствувала мати, — а ти навіть слухати не хотів. А зараз кому вона потрібна, коли на носі зима?» Після зими прийшла весна, і сітка таки стала в пригоді.

Проте після весни настало літо, і тоді відчинялася не лише кватирка, а й ціле вікно. «Ти відчиняй тільки кватирку», — радив батько, коли мати нарікала, що мухи лізуть до хати, наче німий до суду.

Відчиняти тільки кватирку було неможливо, особливо коли достигали овочі і наставав сезон консервування. Тоді цілими днями, від раннього ранку до пізнього вечора, горіли конфорки і парував окріп. «Ти хочеш, щоб я задушилася?» — лементувала мати, а батько, прийшовши з ґаража, де панував затінок і прохолода, не казав уже більше нічого.

Щойно коли мати, наслухавшись рецептів, почала, наче того мало, закручувати варення і кухню, крім мух, обсіли оси і коли оса вжалила Арсена, який вишкробував з миски рештки сливового повидла, на що мати, ніби то дошкулили їй особисто, заголосила: «За що мені така кара?», батько долаштував сітку на все вікно.

Арсен махнув рукою, проте муха не злетіла. «Ти даш мені поснідати, чи ні?» — запитав, вп’явшись у муху, що й собі глипала на Арсена. Арсен почав підбиратися, націлюючись зловити рукою, як колись хлопчаком. Згадав, як комаха дзижчала і відчайдушно лоскотала крильцями й лапками, шукаючи рятунку з пастки його затисненої в пʼястук долоні.

Арсенова рука обережно наближалася до надокучниці. Останньої миті, коли Арсен був майже певний, що впіймав, муха здійнялася в повітря, і пʼястук лишився порожній.

Якийсь час мухи не було. Арсен уже доїдав, коли побачив її. Зухвалиця сиділа на батоні. Арсен встав і сховав хліб до хлібниці. Тепер муха вмостилася на хлібниці, наче впевнена, що Арсен лише пожартував. «Сім-сім не відкриється, — відрубав. — Навіть не сподівайся». Муха дивилася на нього очима, що нагадували яблучні зернятка. «Розбійниця, — буркнув Арсен. — Невихована. І поготів тобі тут не місце».

Покидаючи кухню, Арсен зачинив за собою двері. Через якийсь час думка, що муха на кухні лазить по столі, горнятах, дошці для нарізання, стала нестерпною, й Арсен пішов прогнати паскудницю. Він відчинив кухонне вікно і спробував викурити її назовні. Проте замість вулиці муха гайнула на коридор. «Гаразд, — мовив Арсен. — Принаймні ти вже не на кухні». Арсен швидко зачинив кухонні двері, щоб муха, бува, не прошмигнула назад.

У кімнаті було свіжо. Арсен відчув, як запахло весною, мовби то муха принесла її на своїх крильцях. Комаха була тут як тут, прилетівши назирці. Сорочкою, що лежала на спинці крісла, Арсен здійняв вітер, викурюючи гостю, якої не запрошував. Хоча надворі було незрівнянно приємніше, ніж напередодні, в повітрі ще відчувалася зима.

«Забирайся туди, звідки з’явилася». Арсен бачив, як муха летіла у відчинене вікно. Хутко зачинив його, певний, що набрида покинула кімнату.

В четвертому класі до них у відчинене після зими вікно залетіла велика муха — ще більша, ніж оце його. Вона кружляла перед учительським носом, то наближаючись, то віддаляючись, мовби дражнилася. «Геть!» — закомандував учитель, проте муха й не думала підкорятися.

Тим часом у класі наростало пожвавлення. «Тихо!» — учитель підвищив голос, і клас принишк. Муха опустилася на розкритий журнал. «Вивчаєш оцінки?» — проте муха вже перелетіла на іншу частину столу. «На тобі!» — ляснув учитель, проте каверзниці й там уже не було. «Дзззз», — муха кружляла в повітрі. «Ах ти ж!» — «Дзззз», — дзижчала муха, а разом із нею дзижчав увесь клас. «Припинити!» — загорлав учитель, силкуючись перекричати сорокаголосе (включно з мухою) галасування.

По хвилі у класі запанувала тиша. Муха як залетіла, так і вилетіла. «Хто дзижчав?» Хтось боязко щось озвався, та його не розчули. «Я запитую вас, хто дзижчав?» — як і решта, Арсен теж мовчав. «Якщо ви зараз же не зізнаєтеся, всі отримають двійку з поведінки!»

Арсена за двійку з поведінки могли не пустити надвір, Ярополка позбавляли цукерок, Софійку мама лаяла повійницею, переносячи на неї провину за розбиті стосунки з Софійчиним батьком, який пішов від них, коли Софійці було два з половиною роки. Миколі за погану поведінку скасовували мультфільми, а Сергія... Коли Сергій переодягався на фізкультуру, оголювалися сині смуги на його тонких, наче сірники, ногах.

Аж чути було, як бринить, як допіру муха, напруга.

Учитель не відступався: «Я вимагаю, щоб ви назвали того, хто задзижчав першим! Ну, чого мовчите?» І тоді Святослав, вхопившись зі страху за підручник історії, наче складав присягу, тремтячим голосом проскімлив: «Муха, Ярославе Пилиповичу».

Арсен аж чув, як дзижчить та велика класна муха. Чув так виразно, ніби вона дзижчала поруч.

Арсен отямився від спогаду. Муха далі дзижчала. Кружляла й дзижчала, шиючи в повітрі під стелею зиґзаґи. Його муха, не класна. Вдавши, ніби летить геть, лицемірка обдурила Арсена, спритно майнувши вниз і назад, де причепилася всіма шістьма ніжками зісподу робочого столу. «Ех ти, — мовив Арсен докірливо. — Хіба годиться обманювати?»

«Ти мені заважаєш», — сказав Арсен, якого муха весь час відволікала. «Гаразд, — говорив, підводячись, — якщо ти така мудра, сиди тут».

Арсен метнувся на коридор, забившись ліктем об одвірок, і хутко затраснув двері. Тепер муха була в кімнаті, Арсен на кухні. На кухні було не так зручно, як у кімнаті, зате не було мухи, тож ніхто більше не набридав.

Якось у помешканні завелися таргани; вони перекочували через вентиляційні ґратки з вищого поверху, де почався ремонт. Злазили в темряві з підвісної шафки і сновигали кухнею. Таке масове нашестя завдало Арсенові клопоту. Позбувся їх, аж коли довідався про існування китайського олівця; перетнувши лінію, таргани падали і здихали.

Увечері Арсен вернувся до кімнати, де стояло ліжко, на якому спав, — ночувати на кухні він не збирався.

Не вмикаючи світла, відчинив вікно, надіючись, що муха спокуситься свіжим повітрям і вилетить. Хай прямує, куди заманеться, — Арсенові було байдуже.

Не встиг зачинити вікно і ввімкнути освітлення, як почулося характерне, таке знайоме дзижчання. Вимкнув лампу, розчахнув двері на коридор, звідти до ванної. Коли муха опинилася всередині, приваблена світлом, чимдуж заблокував їх. Спати пішов із непочищеними зубами.

Вночі Арсенові снилася муха. Муха сиділа і їла хліб, тримаючи лапами буханець. Була велетенською — більшою, ніж Арсен.