Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Знаю, що це був результат трьох випитих коктейлів і видовища, що розгорнулося переді мною, але, чорт забирай, вперше в житті я не хотіла залишатися незайманою. Я нахилилася до подруги.

- Як це: втратити цноту? - практично прокричала я їй на вухо.

Джемма трохи відсторонилася і подивилася на мене, злегка піднявши брови. Ну, звісно, вона не очікувала такого запитання. Завжди правильна Мел, яка все має робити як годиться, запитує про таке. Не будь я у власній шкурі, мої брови теж піднялися б до самої лінії росту волосся.

- Мені набридло це. Хочу сексу, - сказала я, знову нахилившись до Джемми.

- Не сьогодні, - відрізала вона.

- Але чому?

- Тому що ти маєш бути тверезою, коли це станеться.

- Може, так я не відчую болю.

- Ти будеш шкодувати про це завтра. Тим більше, не роби цього з випадковим хлопцем.

- Я не можу зробити це з тим, кого хочу. А знаєш чому, Джем? - Подруга мовчала. - Тому що він мене не хоче. Я стра-а-а-ашна. - Сказавши це, я по-ідіотськи засміялася і відкинулася на спинку диванчика.

- Ти дурна, а не страшна, - сказала Джемма, тицьнувши в мене пальцем.

- Ні-ні-ні, моя мила добра подруго. Я саме страшна. - Я знову нахилилася до Джемми. - Ти ж бачила, з якими дівчатами він весь час зустрічається. Ноги від самих вух. - Я для переконливості показала на свої вуха, щоб дати подрузі зрозуміти, що маю на увазі. - Цицьки не менше третього розміру. Талія настільки тонка, немов вона переламається на вітрі. І найголовніше! - Я підняла вгору вказівний палець, акцентуючи увагу на своїх наступних словах. - Задниця. Вона в кожної з них така мале-е-енька, кругленька, пружна. Я б навіть сказала: кри-хіт-на! А не ось це ось усе. - Я завалилася боком на диван, і ляснула себе по своїй немаленькій тильній частині, ледве не впавши з нього. Я засміялася від своєї незграбності.

Так, я була вже неабияк п'яна. Це був третій раз у житті, коли я вживала алкоголь. Перший був на дні народження Джемми. І тоді ми теж напилися. Другий - коли Рон забрав мене з вечірки два тижні тому. Сьогодні вдень було вино, а тепер ці коктейлі. Напевно, я й алкоголь поняття несумісні.

Я різко грюкнула себе по лобі і прикрила долонею рот, з жахом втупившись на Джемму. Погляд подруги став стривоженим.

- Що? Що сталося? Тобі погано? - запитала вона.

Я похитала головою. Потім прибрала руку від рота і нахилилася до подруги, щоб розповісти про свій страх.

- А що, як Рон подумає, що я алкоголічка, Джем? Що, як він саме тому не хоче зі мною бути? Усі три рази, скільки я вживала алкоголь, я напивалася, і він опинявся поруч. І тепер він подумає... О, боже.

Я поклала руки на стіл і опустила на них голову. Хотілося кричати, бігати і битися головою об стіну, настільки я здавалася собі дурною. Справа не тільки в зовнішності, але ще й у моїй поведінці. Він, напевно, думає, що я легкодоступна до всього.

- Мені потрібно в туалет, - сказала Джемма, поклавши руку мені на плече. - З тобою все буде гаразд?

- Гірше вже навряд чи буде, - простогнала я.

Мабуть, у якийсь момент я відключилася, тому що наступне, що я пам'ятала, це те, як мене підняли сильні руки.

- Давай, мала, час додому.

- Рон? - простонала я, глибоко вдихаючи знайомий запах.

- З днем народження, малятко.

Я відчула легкий поцілунок у скроню, і посміхнулася. Мій лицар у сяючих обладунках. Господи, як же сильно я кохаю його. Я зручніше влаштувалася в нього на руках, міцно схопилася за його футболку і знову заплющила очі. Я знала, що він про все подбає.

- О, вона що, відключилася? - почула я верескливий голос дівчини Рона, Сандри. - Чорт, цим дітям не можна давати алкоголь.

Ох, як багато всяких слів у мене було на її заяву, але сил відповідати не було. Рон уклав мене на заднє сидіння своєї вантажівки, подушкою мені слугували не надто м'які стегна Джемми. Але я не скаржилася. Нехай навіть і зі своєю козою, але він приїхав по мене.

Я знову заснула і прокинулася наступного разу вже тоді, коли Рон укладав мене на ліжку. Я простягнула руку і помацала його щетину.

- Ти мій герой.

- А тобі час зав'язувати з алкоголем, мала, - прошепотів він. - Джемма, принеси їй води і пігулки.

- Добре, - почула я голос подруги, а потім квапливі кроки з кімнати.

- Не вдягай більше цю сукню. Гаразд, Мел? - попросив Рон, стягуючи з мене босоніжки на шпильці.

- Чому? Тобі вона не подобається? - пробурмотіла я.

- Занадто подобається, у цьому вся проблема, - дуже тихо відповів він, але я почула, і знову посміхнулася. Йому подобалася моя сукня. Чи це не досягнення?

- Роздягнеш її сама, - сказав Рон Джеммі, яка увійшла.

- Добре, - відповіла вона і, поставивши склянку на тумбочку, пішла в бік ванної. Мабуть, по таблетки.

Рон нахилився наді мною, пригладив моє волосся.

- Солодких снів, Мел.

- На добраніч, Роне.

І я знову відключилася. А коли прокинулася, на мене на тумбочці чекав рятунковий набір від похмілля і записка від подруги, яка, поки я спала, полетіла в тур до батьків. Так, з алкоголем потрібно було зав'язувати, тому що я навіть не провела подругу, за якою шалено сумувала.