Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

Глава 4. Кіра

Вова не писав. Ні ввечері, ні вранці, ні під час навчання. Я вже встигла вигадати мільйон причин, і на першому місці, звичайно ж, була: «Що за опудало на фотографіях?»

Вкотре за сьогодні стою перед дзеркалом, дивлячись то на свою фігуру, то на обличчя, то на довге волосся.

Та ні, все нормально зі мною! Я просто не можу йому не сподобатися!

Але Вова не пише. Навіть через два дні від нього не приходить ні рядка, ні піврядка, ні заявки у друзі. А я вся звелася до неможливості.

- Лін, Казімірова не бачила? - Запитую з набитим ротом, оглядаючи студентів в університетській їдальні. Може, й він тут?

- Ні, його не було сьогодні на спільній лекції. Та перестань ти панікувати! І взагалі, Кирюх, розпитала я тут дівчаток з паралельного курсу про цю твою зірку, і прогнози невтішні.

- Він із кимось зустрічається? - О ні, ні, ні, ні. Я ж перевіряла його сторінки в соціальних мережах – жодних дівчат.

- Ні, але він щотижня з'являється у компанії нової дівчини. Це тобі ні про що не каже?

- Каже. Він красень, і на нього всі вішаються.

- Ти непробивна. Серйозно. Я все ніяк не дочекаюся, коли тобі набридне за ним бігати і ти звернеш увагу на... того ж Богдана.

– Богдана? Пфф, та в нього ж ніс картоплею.

- А в Казімірова вуха стирчать.

- Нічого подібного! І, між іншим, він питав у тебе про мене після того, як ми зіткнулися на зупинці, так що незабаром в університеті з'явиться нова солодка парочка. Запам'ятай мої слова, Лисиця!

- А потім ти сльози литимеш про розбите серце .Запам'ятай мої слова, Вороніна! - передражнює вона мене, а потім хапає піднос зі столу і йде, залишаючи мене зі своїми думками наодинці.

Може, написати першою?

Ні, чоловік має робити перший крок!
***
Після пар заскочила до супермаркету і згрібла все, що потрапило на очі, – мама вранці скинула грошей на карту. Сир, ковбаска, фрукти, тортик, сік, тарілочки з розпродажу - закупилася так, що, поки доповзла до будинку, руки заніміли.

Єдиний ліфт, як на зло, знову не працює, тому доводиться повзти сходами.

Задихаюсь, ахаю і охаю, ледве пересуваю ноги і тягну за собою важкі торби.

Зупиняюся на сходовому прольоті між другим і третім поверхами, щоб перепочити, і тут чую, як десь там, зверху, грюкнули двері і задзвеніла зв'язка ключів.

Саме в тому боці, де знаходиться моя квартира.

Боже, та це ж сусід!

Кидаю пакет на підлогу, пригладжую волосся, поправляю спідницю, що задерлася, і включаю повну бойову готовність, щоб зустрітися з ним ніс до носа і висловити все, що я думаю про його виховання.

Мене трохи трусить від нервів, я тремчу, але наказую собі заспокоїтися.

Задираю голову вгору, намагаючись розглянути хлопця, але, на моє розчарування, натикаюсь поглядом лише на його спину.

Невисокий, худий, у потертих спортивках і капюшоні, насунутому на обличчя. Він воює із замком і лається так, що мама б мене вбила.

Витріщаюся на нього, не вірячи, що це і є той самий альфа-самець, і, немов у уповільненій зйомці, спостерігаю, як він розвертається до мене обличчям.

Я розчаровано видихаю.

Можна навіть не заглядати під каптур, щоб зрозуміти, який він страшненький.

Я ж уявляла собі красеня. Аполлона! А він ... він ... руда схудла Чебурашка.

Сусід мовчки пробігає повз мене з чорнийм сміттєвим пакетом в руках, а я так і залишаюся стояти між сходовими прольотами і з відкритим ротом дивитися йому вслід.

На якогось метросексуала схожий, честно кажу.

Хапаю свої пакети, проклинаючи і Вовку, який все ніяк не розгляне своє щастя, і сусіда, який навіть не  привітався.

Топаю як слон, добираючись до своєї квартири, і ховаю мрії про блакитноокого красеня глибоко в землі.

Ех, навіть скандалити з ним тепер не цікаво. Ось як після цього покладатися на інтуїцію? Адже вона прямо волала з усіх боків, що власник такого командного чоловічого голосу просто повинен бути агресивним чоловіком.

Моя голова вибухає від усіх цих загадок та головоломок. Не можу припинити думати про нього.

За дивним збігом обставин з цього дня сусід зник. За стіною ні звуку, ні шереху. На вікні та балконних дверях закриті жалюзі. Для достовірності я навіть кілька разів зателефонувала у двері, а потім, як дитина, що нашкодила, втекла на поверх нижче. Але у відповідь лише тиша. Наче й не було його. Наче це все було лише моїм сном.

У будинку стало підозріло тихо та нудно. Навіть тітка Катя пішла у підпілля.

Зате ввечері мені прийшов запит на додавання в друзі від Володимира *Ведмедя* Казімірова та коротке:

- Привіт.

Я заверещала, застрибала по квартирі, носилася з кімнати в кімнату з телефоном у руках, як із бойовим трофеєм, а потім від хвилювання залізла з головою під ковдру і довго не наважувалася відповісти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍