Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Збій системи, Інна Земець

Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

101
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 71
Перейти на сторінку:

            - Та давай! Сьогодні всі раніше роботу закінчують, встигнемо причепуритись. Сукня є? Як ні, то і купити ще встигнеш. Пішли! Я тебе з першого дня далі як на каву і витягнути не можу. Давай, ожвивай потроху!

            - Валя, нема настрою.

            - А я тобі його створю на місці.

Укатала таки. Зрештою, кілька годин в пристойному місці з колегами то не жертва. На Валю давно накидав оком Ігор – виконавчий директор і права рука Сердюка, а вона все більше була схильна відповісти йому взаємністю, тож, як все піде добре - багато часу за мене не чіплятиметься. Офіс о сімнадцятій спорожнів швидко – лишалось кілька годин до початку святкування річниці з дня заснування компанії. Попри наші легковажні балачки за обідом, розуміла, що кожна з них насправді ставиться до шефа з великою повагою і це було виправдано. Попри його всіма знаний педантизм, вимогливість і високі стандарти, він ніколи не дозволяв собі підвищити голос або втратити контроль і не давав приводу для пліток та фамільярності. Я побачила його вже на другий день роботи. Персональний водій і, ясна річ, охоронець, бо великі гроші – великі проблеми. Він стрімко крокував до ліфтів ввічливо вітаючись з підлеглими і паралельно переглядаючи щось в телефоні. Було в його зовнішності щось таке, що викликало повагу з першого погляду. Постава, можливо, або величезна впевненість, яку він випромінював. Як на бізнесмена його рівня, він був молодий – сорок років. Костюм як кілька моїх зарплат, годинник вартістю з декілька квартир, подібних до тої що винаймаю. Ідеальний картинний образ бос-мена псував лиш харцизького вигляду розсічена брова і непокірний вихор, що часом не хотів триматися купи охайно постиженого чорного волосся. Привабливий чоловік – нема де правди діти, от лиш його ввчливі усмішки до підлеглих були занадто стриманими, щоб вважати їх щирими. Кремезна скеля вдягнута в Ерменеджільдо Дзен'я з Адемар Піге на зап’ястку окрім сили випромінювала і такої ж інтенсивності холод. Втім, на думку багатьох, це лиш додавало йому привабливості. Та сьогодні було не до нього - я фокусувалась на своїй привабливості. Попри очевидну відмову від жартівливого плану «Велике Полювання» виглядати хотілось принагідно. На щастя, одну  відповідну сукню мала –темно сіру до підлоги,  з вирізами на плечах і довгим рукавом. Не занадто відверто і аж ніяк не нудно. Макіяж як завжди простий, волосся лиш злегка зафіксувати – все готова, перший вихід в люди за… Божечки, вже і не згадаю! Ну, зголосилася то йди – вперед, Анна.

            Два келихи, час застільних розмов та пів години виступу групи і можу констатувати – я шкодую, що не лишилась вдома. От таке воно, веселе життя, коли звикла до тихого домашнього відпочинку. Дівчата з жіночого клубу вже давно гоцали під веселу музику, Валя обмінювалася недвозначними поглядами з Ігорем, а я потиху відповзала в тінь. Дайте хоч спочити, люди добрі! Поблукала залами, відшукала закапелок біля спорожнілої на час концерту тераси і щасливо відкинулась на широкому кріслі, фізично відчуваючи, що даремно шпиляки напнула. Думала і заплачу від щастя, та насолодитись тишею мені не дали – до мого тихого прихистку вирішив прєднатись колега. Часто мені на очі потрапляв – вес час як в кафе зустрічаємось, хоче мене кавою пригостити. Все собі нагадувала, що треба його якось ввічливо відшити, та щоразу не вдавалось, бо ледь голосний сміх стримувала. Він хлопець рослий, пихи на повні груди має, та ще й до начальника якогось відділу замолоду доскочив, а молодший за мене не менш ніж на п’ять років. На вигляд так взагалі, ніби щойно школу закінчив.Так і кортіло спитати, чи я в свої двадцять вісім для нього вже мілфа, чи ще зарано так себе називати.

            - Аня! А я все думаю, куди ти пішла?

            - Літні люди вони такі, ось тихенько сиджу, спочиваю, - засміялась я.

            - Твої жарти це дещщщщо!

О, а хлоп вже добре нагулявся! Тепер бачу, що підзарядився алкоголем до певної міри. А може і понад неї, бо все сміливіше до мене підходить і нахабно поруч пхається.

            - Сподівався, що тут зустрінемось.

            - Як специфічно… Саме тут, за пальмою?

            - Не принципово. Головне, щоб в приватній атмосфері.

            - От така вона, воля Божа, сьогодні не мої, а твої мрії справдитись могли. Та все ж полишу тебе – час до подруг повертатись, - віджартувалась я і звелась на ноги.

            - Не поспішай, - він різко випростав руку і вчепився в мою. – Тут нам буде цікавіше.

            - Кросворда з собою взяв чи настолку? -  чіпкий, і не стряхнеш.

            - Що?

            - Питаю, як розважати мене надумав?

            - Я тобі покажу, - тихо сказав він і другою рукою до штанців поліз,  чи то гордо, чи то з сумом дістаючи свого «молодшого».

І смішно, і зло бере. Як від кави аж такий прогрес йому примарився?

            - Чого тобі, хлопчику? – спитала його з насмішкою, маскуючи бажання у лоба зацідити. - Я не уролог, не знаю чим зарадити у твоїм складнім становищі.

Не здивувалась навіть, що це зауваження його не заспокоїло. Почав мене за другу руку хапати і на себе тягнути. От дурна вечірка! І не хотіла ж сюди… Ну, то така його доля – сам мене відшукав. Усміхнулась йому запокійливо, нахилилась, заглянула в п’яні очі поглядом янголятка і всім виглядом виражаючі покору, один за одним повільно зап’ястки свої вивільнила.

1 ... 7 8 9 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Збій системи, Інна Земець"