Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

4

Мирослава

 

Збрехати було складно, але необхідно. Це був єдиний спосіб тримати його на відстані. Сьогодні я зірвалася. Піддалася бажанню. Слава Богу, що Ігнат зумів вчасно зупинитися. Мене шалено тягне до нього. Але я не можу змінити минуле, не можу змінити себе. Я недостатньо сильна, щоб подолати всі свої страхи.

Вранці піти на роботу злякалася. Мені було елементарно соромно перед Ігнатом. За те, що вчепилася в нього як ненормальна. За жорстоку брехню! Довелося зателефонувати і придумати раптову застуду, що спалахнула. 

До кімнати, попередньо постукавши, зайшов Олег.

- Ти чому на роботу не збираєшся? - запитав, влаштовуючись поруч на ліжко.

- Вирішила прогуляти.

- Слав, що відбувається з тобою останнім часом? - він підозріло дивився на мене. - Ти якась не така...

- А яка? Чумна? - безтурботність у голосі було проігноровано. Він занадто добре мене знав.

- Тиха, задумлива, нервова часом...

- Так! Стоп! Я просто вийшла на роботу. І все! - перебила я його. - Ти сьогодні ночуєш удома?

- Не знаю..., - в очах на мить з'явився мрійливий вираз, що змусив мене посміхнутися. - Обіцяй, що якщо щось трапиться ти мені одразу розповіси! 

- Поки що нічого! - принаймні, не зараз.

- Як знаєш, - Олег не повірив.

Поцілував у щоку, уже зібрався йти, але, похитнувшись трохи, все ж таки запитав:

- Може, ти хоча б цього року приєднаєшся до загального святкування і зустрінеш Новий рік? Це весело!

- Ні!

- Слава, уже чотири роки минуло. Підемо зі мною. Або дозволь хоча б із тобою вдома залишитися! - він щороку мене вмовляє.

- Мені буде добре тільки одній. Ти ж знаєш!

Оскільки понеділок був новорічним вихідним, то офіційно я прогуляла всього два дні. П'ятницю і вівторок. У середу вже була на роботі. За звичкою оглянула стоянку. Його машини не було. У грудях розчаровано тьохнуло. Утім, іншої реакції, я від себе не очікувала.

За час свята і мого прогулу роботи накопичилося чимало. До обіду провозилася з паперовою тяганиною. Потрібно ще з водієм покататися містом - відвідати різні держорганізації для отримання необхідних документів. Перед поїздкою забігла перекусити в кафешку поблизу. Там мені співробітниці, які вже обідали, і повідомили про відсутність гендиректора, у зв'язку з його ще п'ятничним відльотом в Італію. З глузду з'їхати! Я боялася навіть на роботу вийти, а він собі спокійно ніжитися в сонячній Італії! Виходить, він там Новий рік зустрів. Цікаво в нього виходить - до мене чіпляється, з брюнеткою в ресторани ходить, ще з якоюсь панянкою в Італії відпочиває, хоча, цілком можливо, з тією ж брюнеткою.

Від неприємних думок мене відволік наш водій Вадим. Поки ми їздили у справах, він розважав мене різними історіями з категорії "як я зустрів Новий рік!". З ним завжди було легко і невимушено, але сьогодні, коли він почав ділитися своїми новорічними пригодами, я насміялася на тиждень вперед. Під'їжджаючи до офісу, ми перекидалися жартами, все ще сміючись. Вадим, як зазвичай, перший вийшов із машини, обійшов її і, відчинивши двері з мого боку, допоміг вибратися.

Весела посмішка завмерла на губах, варто було мені помітити біля припаркованого поруч порш каєн Ігната, який безпристрасно розглядував мене.

- Добрий день! - ввічливо привітався з ним Вадим.

- Зайди до мене в кабінет за десять хвилин, - різко кинув він йому замість привітання у відповідь і продовжив розмову з чоловіком, що стояв поруч.

На серці залишився неприємний осад.

Наступний день "порадував" своєрідним сюрпризом. У розпал робочого дня, коли я, зігнувшись, рилася в нижній тумбочці свого столу, до офісу хтось зайшов і за мить знайомий незворушний голос наказав усім піти.

Я, не вірячи, повільно випросталася. Переді мною постала картина маслом. У центрі кімнати стояв Ігнат власною персоною та з напівпосмішкою дивився на мене. У чорному джемпері, у чорній шкіряній куртці і в стильних джинсах, замість звичних ділових костюмів. Темні карі очі здавалися ще темнішими, до пари кольору одягу. Як я могла подумати, що його зовнішність звичайна. Вона цікава. Таке обличчя люблять писати художники. Додати ще мускулисте тіло, у силі якого я переконалася зовсім недавно. І високий зріст, до двох метрів. Я б назвала таку картину одним словом "Чоловік".

- Привіт! - спостерігаючи за моєю реакцією, його напівпосмішка перетворилася на повноцінну.

Коли він встиг підійти так близько?  Я нервово озирнулася на всі боки. Ми були вже самі. Тут до мене дійшло, що він уперше привітався зі мною, і посміхався мені теж уперше.

- Добрий день! - зніяковіло відповіла я, зусиллям волі беручи себе в руки. Але фізіологію нікуди не дінеш - внизу живота надривно пульсує.

- Як самопочуття? - це запитання здалося мені двозначним.

- Що?

- Ти ж хворіла! - лівий куточок губ поповз вгору.

Так сексуально!

- Так. Дякую. Добре, - я відвернулася, не в силах більше на нього дивитися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍