Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 7 (Денис)

сьогодні я трохи проспав і запізнювався в університет, не снідавши швидко зібрався, взяв браслет Ніколь та побіг на вулицю, я сів у машину та поїхав в універ. вже через 20 хвилин я забіг в аудиторію, на мене всі глянули

 - причина запізнення? - спитала мене Надія Миколаївна 

 - проспав 

 - сідай і більше не запізнюйся, на наступний раз не впущу на заняття - я кивнув, пройшов сів на своє місце, відразу ж затягнувся в предмет вивчення, щоб не отримувати зауваження

 - ПЕРЕРВА -

Дарина кудись пішла, судячи по їхнім розмовам з Ніколь, то вона зараз в бібліотеці. на диво Андрій не пішов до Аліни

 - Андрюх, а чого до Аліни не йдеш?

 - її сьогодні немає, вона прихворіла

 - передавай нехай одужує - Андрій кивнув та залип в телефоні, я дістав прикрасу, підсів до Ніколь

 - привіт

 - привіт - вона глянула на мене

 - Денисе, якщо ти хочеш поговорити про той випадок коли я питала про тебе, то давай іншим разом, добре?

 - та ні, я взагалі не про це

 - ну добре, щось хотів?

 - я хотів віддати тобі це - я розкрив долоню в якій лежав браслет, вона шоковано глянула на браслет, а потім на мене

 - Денисе, де ти його знайшов? я всю квартиру перерила коли шукала його - я застібнув його на її зап'ясті

 - в п'ятницю коли ти зачепила мене, він напевно розстебнувся на твоїй руці і впав, я випадково його помітив і забрав, а віддати раніше не міг, бо не мав жодного зв'язку з тобою

 - ти навіть не уявляєш який він мені важливий, дякую тобі - вона мене з радощів обійняла не розуміючи цього сама, я розгубився руками легко обійняв її у відповідь. вона відразу ж відпустила мене, нервово кусаючи губи

 - вибач, мені треба до Дарини, ще раз дякую за браслет - вона встала та вибігла з аудиторії, я провів її поглядом. на моєму обличчі з'явилася легка посмішка, але мене з думок перервав Андрій

 - а казав, що вона тобі не подобається - хитра посмішка красувалася на його обличчі

 - ти спостерігав за нами?

 - агаа, а ще зняв вас де ви обіймаєтеся - він включив мені запис, я і сам посміхнувся, а від його посмішки, думав що лусне зараз

 - і сам посміхаєшся, Балюк закохався!! - голосно промовив він, я його пихнув в плече по жарту

 - та тихіше ти

 - то ти навіть не будеш цього заперечувати?

 - буду, але ти всеодно не повіриш - я повернувся на своє місце і поклав голову на парту, думав про ці обійми. так і пройшов день, більше не говорив з Ніколь з аудиторії ми вийшли разом, вийшовши з приміщення ми помітили, що був сильний дощ, йти ніяк не можна

 - тебе підвезти? 

 - ні, дякую, сама доберусь - кутиками губ посміхнулася

 - та поглянь який дощ, як з відра л'є. промокнеш і захворієш, а я лише допомогти хочу - вона вагалася погоджуватися, але з рештою вона ось вже сидить у мене в машині, я увімкнув опалення, щоб нагрітися і ми поїхали. поки адресу вона не назвала, я зупинився біля кав'ярні, вийшов та купив 2 кави і повернувся в машину

 - тримай - вона взяла каву 

 - дякую, але не варто було

 - це просто кава, щоб ти зігрілася . доречі, яка адреса?

 - Шевченка 23 - я свою каву поставив в отвір для неї і поїхав у сказаному мені адресу, через 15 хвилин я зупинився біля її під'їзду

 - приїхали

 - дякую, що підвіз. ти можеш трохи тут затриматися, я зараз віддам тобі дещо

 - так, звісно - вона вийшла з машини і побігла в під'їзд, я чекав її. пройшло хвилин 20, а її не було, я вийшов з машини та зайшов в під'їзд, тут помічаю як вона йде засмучена

 - щось сталося?

 - Денисе, я тобі іншим разом віддам те, що хотіла. у мене замок заїло, квартиру відкрити не можу 

 - і що тепер?

 - до батьків непевно поїду, вони далеко живуть в кінці міста, то ж більш за все поїду в готель

 - у мене є пропозиція, але наврядчи ти погодишся

 - яка пропозиція?

 - поживи декілька днів у мене, ну поки твій замок зроблять - вона задумалася 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍