Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спочатку вони заїхали в готель «Four seasons», щоб забрати звідти Вероніку. Подруга Тіни вже майже заспокоїлась, однак, коли мова заходила за її тепер вже колишнього хлопця, Михайла, очі дівчини спалахували люттю і роздратуванням. «Ну це краще, ніж страждати за тим, хто підклав тобі свиню, нехай злиться» — подумала Тіна. А коли з’ясувалося, що готельний номер досі не сплачено, Ігор запропонував владнати цю ситуацію своїм коштом. Він поводився з Веронікою дуже чемно та обачно, підсвідомо розуміючи, що в будь-який момент її роздратування може переключитись на нього, як на представника чоловічої статі. Тому Ігор мовчки допоміг винести Вероніку на двір, показав, як користуватися милицями, коли їй перестане боліти спина, та допоміг сісти в автівку. Після того, як Вероніка дізналась, що Михайло лишив її не тільки з розбитим серцем та зламаною ногою, а й з боргами, то без перестанку торочила, що помста для неї тепер – справа честі.
— Ти ж мені допоможеш? — благально звернулась дівчина до Тіни, коли вони вже їхали автівкою в орендований котедж на краю села. — Він має поплатитись за свій вчинок.
— Звичайно, але в межах розумного. Можна, наприклад, викласти в мережу відео, де Михайло дає хропака. Пам’ятаєш, ти зняла для жарту. В нього дійсно найсмішніший храп, який я чула у своєму житті, рохкає немов порося, — Тіна лише від однієї згадки про цей звук ледь не розсміялась.
— Ні, це все не серйозно! Я хочу чогось масштабного! Було б добре зіпсувати йому життя, — не могла заспокоїтись Вероніка, яка схоже була цілком рішуче налаштована.
— Його життя без тебе вже і так зіпсоване, пробач і відпусти цього дурня.
— Ну нічого, я щось придумаю, в мене тепер багато часу на роздуми, — хоча і в голос, однак більше для себе, сказала Вероніка.
Нарешті авто приїхало до невеличкого з виду дерев’яного будиночка, який дійсно знаходився на краю села, далеко від пожвавлених вулиць з готелями, магазинами та ресторанами. Будинок був немов із листівки: медово-коричневі стіни і червона припорошена снігом черепиця, невеликі дерев’яні вікна з білими рамами. Позаду виднівся ліс та пологі схили гір. Хоча Тіна сподівалась, що заселиться в сучасний готель, однак її приємно вразило таке казкове помешкання.
— Так, це не п’ятизірковий готель, — почав виправдовуватись Ігор, немов щойно прочитав думки дівчини. — Однак всередині є все необхідне: вбиральня, душ, добре обладнана кухня і спальня з ортопедичним ліжком. Там навіть у колишній коморі облаштували електричну сауну. Кожен четвер із найближчого готелю приходитимуть покоївки на прибирання, у гаражі стоїть невеликий позашляховик для пересування селом, бак заправлений. Ну наче все сказав.
— Звучить просто бомбезно! — першою озвалась Вероніка. — Яке романтичне місце, — підморгнула вона до Тіни.
— Звичайно, ми переглядали й інші варіанти котеджів, ближче до центру села, однак їх власники зовсім не зацікавлені у довгостроковій оренді і задирають ціни. Їм вигідніше здавати свою нерухомість шумним компаніям туристів подобово, — Ігор досі виправдовувався за цей маленький будиночок, аж поки Тіна не перервала його, сказавши, що її все абсолютно влаштовує.
Водій з Ігорем швидко перенесли валізи дівчат всередину та допомогли вперше розпалити камін. Тіна вирішила, що це не складно і вона впорається. Іншого виходу не було: зима, напевно, тут вдвічі холодніша, ніж у Києві. На кухонному столі вже стояли три білі пакети з продуктами. Годинник показував першу дня, саме час для обіду.
— Лишитесь на обід? Можна швиденько щось приготувати, — запропонувала Тіна чоловікам.
— Ми вже йдемо! Бувай Вероніко, було приємно познайомитись, одужуй, — гукнув Ігор до дівчини, яка вже спокійно лежала на зручному диванчику біля каміна, з купою подушок і пледом.
— Так, дякую за все, бувай! — крикнула у відповідь дівчина. Гості вийшли з кімнати в передпокій. Тіна теж попрощалась і закрила за Ігорем двері. Та не встигла вона відійти, як пролунав тихенький стук. Тіна повернулась, на порозі все ще стояв Ігор.
— Вони вже пішли? — пролунав дзвінкий голос Вероніки з кімнати. — А цей Ігор не такий вже й жахливий та самозакоханий бовдур, як ти розповідала.
Тіна ніяково глянула на Ігоря, який без сумніву все чув, вона вмить почервоніла і почала перебирати в голові фрази, які б могли трохи згладити ситуацію. Та Ігор заговорив першим:
— Так ось… Ем… Зовсім забув: приблизно о п’ятій я за тобою заїду, вирушимо дивитись магазин. О шостій – вечеря, на яку ти погодилась вчора в потязі. Ну все, бувай, до зустрічі! — не чекаючи відповіді, він закутався у свою тонку шкіряну куртку та побіг до авто, попутно кілька разів перечепившись за неприбрані грудки снігу.
***
Всередині будинок був таким же казковим, як і ззовні: приємного теплого відтінку дерев’яні стіни, побілена вапном стеля з масивними балками, необроблена фарбою чи лаком дубова підлога. Тут пахло зрубом, хвойними гілочками та травами, які висіли над масивним каміном. Було видно, що будинок старий, але вдало перепланований: на першому поверсі розміщувалась кухня-вітальня, санвузол, невеличка сауна та маленька спальня з вікнами, що виходили на гірські вершини. На горищі була лише одна кімната вільного призначення, більше схожа на кабінет. Тіна помітила, що в будинку дуже багато вінтажних речей, старих дерев’яних меблів та маленьких елементів декору, які можна розглядати годинами. Коли вона готувала обід, то із захватом милувалась набором емальованих каструль зі сценами зимових розваг, тарілками і мисочками з фарфору, на яких були зображені різноманітні природні мотиви в синіх, червоних або зелених тонах. Вони всі були з різних сервізів, однак добре поєднувалися разом. Їй навіть сподобались латунні столові прибори. Тіна, яка звикла до мінімалізму та інтер’єру у біло-сіро-бежевих тонах, відкривала для себе щось геть нове. Незвичне, неідеальне, однак таке заворожуюче. Дівчина навіть подумала, як би було добре відсвяткувати тут Новий рік, чи приїхати на кілька тижнів улітку, настільки її полонив дух домашнього затишку. Обід, сирний суп з фрикадельками, видався на диво смачним. Тіна додавала окрім знайомих інгредієнтів із супермаркету, ще й місцеві спеції, які у напівпрозорих зелених баночках стояли прямісінько над плитою. Після їжі дівчата залізли під масивний в’язаний плед на дивані і почали дивитись якусь наївну романтичну комедію, що вже йшла по телевізору. Навіть Бонбон спокійно лежав на килимку, не проявляючи жодних ознак стресу. Тіна мало не задрімала, прислухаючись до тріскотіння у каміні, однак телефон подав сигнал, що час збиратись: за пів години приїде Ігор. Дівчина відкрила свою валізу і з розчаруванням зазначила, що її найкращі ділові костюми зовсім не пасують до цієї нової реальності. На щастя, вона взяла один світлий светр, теплі коричневі лосини та уггі. Якщо доповнити образ яскравими сережками і підфарбувати вії, то для місцевого ресторану згодиться. Ігор, як і обіцяв, приїхав о п’ятій.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три шляхи до одного серця, Катря Вивір», після закриття браузера.