Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Будьте ласкаві, залиште мене наодинці з месьє Масе, — суворо промовив консул.
Обидві жінки пішли з зали. Як тільки вони залишилися самі, консул підвівся й почав ходити туди-сюди, а месьє Масе мовчки чекав, сидячи на стільці, на який йому вказав патрон.
— Я маю висловити чимало зауважень стосовно вашої поведінки, месьє Масе, — сказав із серцем месьє де Майє. — Але ж зараз на це немає часу. Треба — розумієте мене, треба! — щоб ви розділили зі мною важкий тягар політичної таємниці. Ви повинні показати себе гідним такої довіри, інакше в усьому світі не знайдеться місця, де б ви змогли сховатися від суворої помсти того, кого видасте.
З цими словами він звів указівний палець угору, де висів портрет самодержця. Молодий чоловік схилився, щоб показати свою покірність, і, оскільки цього разу він сидів, то ледве не тицьнувся носом у свої коліна.
Розділ 4
— Король, — почав урочисто месьє де Майє, — з причин, яких я не маю права вам повідомити, бажає відрядити амбасаду до Ефіопії.
— З цього приводу Ваша Ясновельможність торік писали депешу, — сказав месьє Масе.
— Вірно. Міністр, мій родич, хотів знати, яким чином можна дістатися до цієї країни. Справа, безперечно, вже тоді витала в повітрі у Версалі. Ви пам’ятаєте мої висновки?
— Два шляхи: один — морський, крізь Джидду та узбережжя. Другий — сухопутний, крізь мусульманське царство Сенаар та гори.
— У вас чудова пам’ять, Масе. Отже, ви також пам’ятаєте, що власне я писав стосовно цих двох шляхів? Якщо рухатися морем, то вхід до країни знаходитиметься під контролем мусульманського короля — союзника турок. Єдиний обов’язок цього варвара — стежити, аби до його земель не проник жодний білий християнин, особливо католик. Ніхто не зміг подолати цю перепону упродовж останніх п’ятдесяти років. Останніх священиків, що намагалися це зробити, було зарізано, а їхні тонзури, як мені здається, було надіслано в пакунку ефіопському імператору, який віддав наказ тих священиків убити.
Месьє Масе зробив гримасу відрази й витягнув маленьку носову хустинку з мереживом, якою на мить прикрив собі ніс.
— Щодо сухопутного шляху, — продовжував консул, — то й тут доводиться констатувати таке ж саме безвихідне становище. Нечасті європейські мандрівники, які проникали до країни і навіть зустрічалися з Негусом, залишалися при ньому полоненими на решту свого життя. Але, частіше над усе, юрба закидала їх камінням, лише виявлялося, що вони католики.
— Усе це, — сумно промовив месьє Масе, — через єзуїтів.
— Мовчіть! — сказав, збліднівши, консул.
Він підійшов до дверей і трохи прочинив їх, щоб пересвідчитись, чи не підслухує хтось.
— Ви ж добре знаєте, що той, кого ви бачили сьогодні тут, один з них. До того ж, наближений до духівника Короля.
— Але ж вони знають, — тихо сказав месьє Масе, — що відбулося?
— Це сталося п’ятдесят років тому.
— Ну то й що! — продовжував пошепки секретар. — Стільки зусиль й стільки незграбності. Подумати лише, що вони навернули до своєї віри Негуса, майже підкорили країну, і, нарешті, їх виганяють, і перегороджують вхід до Абіссінії всім католикам. Тільки не кажіть, Ваша Ясновельможносте, що цей священик настільки безглуздий, що хоче туди повернутися.
— Ні, Масе, заспокойтеся, він не збирається їхати туди сам. Він має намір ще дивніший, ніж ви взагалі можете собі уявити.
У консула ледь-ледь тремтіла губа. Він боявся, що знов знепритомніє, і тому обережно обперся рукою на дубовий стіл.
— Цього разу він хоче відправити туди мене.
— Вас, Ваша Ясновельможносте! — вигукнув месьє Масе, вскочивши на ноги, — але ж це неможливо!
Якусь мить вони стояли один проти одного, нерухомі й бліді. У мовчанні вже відчувалася якась незручність. Так, це справді було неможливо. Але чому? Єдину, істинну причину вони замовчували. Бо хто ж зізнається в тому, що боїться? Як же тоді виправдати таку очевидну відмову? Месьє Масе зрозумів, що це перша відповідальна місія, яку довіряє йому консул. Він побачив у цьому несподівану нагоду повернути собі ласку, котрої він був позбавлений через необачну поведінку з мадемуазель де Майє.
— Ваше здоров’я… — сказав секретар, роблячи рукою такий жест, ніби він намагався зловити у повітрі щасливу ідею, як ловлять метелика.
— Так, так… — жваво підхопив консул, — моє здоров’я цього не витримає. Цей клімат. Треба йти через пустелю…
Він знов спохмурнів.
— Вони мені не повірять. Якщо дивитися з Версалю, Каїр нічим не відрізняється від пісків Судану…
— Так, але ж… — промовив роздумливо Масе.
— Турки! — сказав консул. — Турки ні за що не дадуть мені дозволу. Християнське прозелітство тут під забороною, і вони наголошують на тому, щоб Абіссінія була оточена мусульманськими країнами. Нічого вони не бояться більше, ніж союзу католиків за їхніми спинами!
— Так, — відповів месьє Масе, — ця амбасада, якщо вона буде, має бути таємною. Хтось непомітний?
— До того ж, — додав месьє де Майє без жодного побоювання постати непослідовним, — це буде дешевше. У цих турків усе продається, але доведеться чимало сплатити за дозвіл на проїзд для консула, чий титул для них дорівнює титулу бея.
— Дедалі подарунки будуть ще дорожчими.
Обох чоловіків охопило велике хвилювання. Месьє де Майє потягнув свого помічника в той кут кімнати, де стояв секретер для паперів. Від спеки в ньому повідклеювалися рейки, і він уперто не бажав зачинятися. Месьє Масе взяв перо, аркуш паперу, і, під диктовку консула, записав невелику ноту, де по порядку перелічувалися всі аргументи проти особистої участі дипломата в амбасаді до Абіссінії. Вони захоплено перечитали її. Месьє де Майє налив дві чарки хересу (як називали в їхній родині вино бордо, коли воно ставало схожим на мадеру), і вони цокнулися.
— А все ж-таки, — сказав консул, поставивши свою чарку з таким похмурим обличчям, ніби ця рідина змусила його здригнутися від гіркоти, — ослухатися Короля!
— Ви не ослухуєтеся, Ваша Ясновельможносте! Він хоче відрядити амбасаду, а ви
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.