Читати книгу - "Чоловіки без жінок та інші оповідання, Ернест Міллер Хемінгуей"

та дівчина треба. Втім, йому подобалось на них усіх дивитись. Воно того не варте. Не тепер, коли все знову більш-менш налагодилось. 

Він сидів на ґанку й читав книжку про війну. Історичну книжку, про всі сутички, в яких він побував. У житті не читав нічого цікавішого. Якби ще мап було більше. Він уже уявляв, як читатиме всі ті чудові історії, що їх понадруковують із гарними детальними мапами. Нарешті він по-справжньому дізнався, що таке війна. Добрий він був вояк. То було дуже важливо. 

Якось уранці, десь через місяць, відколи він повернувся додому, мати зайшла до спальні й сіла на ліжку. Розгладила фартуха. 

— Я вчора говорила з батьком, Гаролде, — сказала вона. — Він дозволяє тобі ввечері брати автомобіль. 

— Га? — Кребс ще не зовсім прокинувся. — Брати автомобіль? Та невже? 

— Ага. Твій батько вже давно думав, що треба дозволити тобі брати автомобіль увечері, але ми тільки вчора про це поговорили. 

— Твоя ідея, правда? — мовив Кребс. 

— Ні. Це батько почав розмову. 

— Та невже? Це точно твоя ідея була, — Кребс сів у ліжку. 

— Спустишся на сніданок, Гаролде? — запитала мати. 

— Одягнусь і прийду, — відповів Кребс. 

Мати вийшла з кімнати — поки він умивався, голився й одягався до сніданку, то чув, як вона щось смажить унизу. Коли він снідав, сестра принесла пошту. 

— Привіт, Гаррі, — сказала вона. — Ну ти й сплюх. Нащо ти взагалі вилазиш із ліжка? 

Кребс глянув на неї. Він любив її. Найкраща сестричка на світі. 

— Газету маєш? — запитав він. 

Вона простягнула йому «Канзас-Сіті стар», він зняв коричневу обгортку й розгорнув газету на сторінці зі спортивними новинами. Приставив газету до карафки з водою, притиснувши її мискою з вівсянкою, щоб і їсти, і читати. 

— Гаролде, — мати стояла на порозі кухні. — Гаролде, не заляпай, будь ласка, газету. Тато потім не може її читати, коли вона заляпана. 

— Не заляпаю, — відповів Кребс. 

Сестра сіла за стіл і дивилася, як він читає. 

— Ми сьогодні по обіді гратимемо в школі у бейсбол, — сказала вона. — Я подаватиму. 

— Добре, — відказав Кребс. — Як там ваша команда поживає? 

— Я вмію подавати ліпше за хлопців. Кажу їм, що це ти мене навчив. В інших дівчат погано виходить. 

— Погано? — повторив Кребс. 

— Я кажу їм всім, що ти мій залицяльник. Ти ж мій залицяльник, правда, Гаррі? 

— Ага. 

— Хіба брат не може залицятися, бо він твій брат? 

— Не знаю. 

— Та знаєш, як ні. Хіба ти б не міг до мене залицятися, Гаррі, якби я була старша і ти б цього хотів? 

— Міг би, ясно. Тепер ти моя дівчина. 

— Що, справді? 

— Справді. 

— Ти мене любиш? 

— Ага. 

— І завжди любитимеш? 

— Ну так. 

— Ти прийдеш подивитися, як я граю? 

— Побачу. 

— Ет, Гаррі, ти мене не любиш. Якби ти мене любив, то прийшов би подивитися, як я граю. 

З кухні до їдальні ввійшла матір Кребса. Вона принесла тарілку з двома смаженими яйцями та хрумким беконом і блюдце з гречаними млинцями. 

— Біжи, Гелен, — сказала вона. — Я хочу побалакати з Гаролдом. 

Вона поставила перед ним яйця з беконом і принесла слоїк із кленовим сиропом, щоб полити гречані млинці. Потім сіла за стіл навпроти Кребса. 

— Можеш відкласти на хвилину газету, Гаролде? — запитала вона. 

Кребс згорнув газету. 

— Ти вже вирішив, чим будеш займатися? — запитала мати, знімаючи окуляри. 

— Ні, — відповів Кребс. 

— Може, вже пора подумати, га? 

У материному голосі не було роздратування. Вона здавалася схвильованою. 

— Я про це не думав, — сказав Кребс. 

— Бог для кожного має якусь роботу, — зауважила матір. — У Його Царстві ніхто не може сидіти склавши руки. 

— Я не в Його Царстві, — відказав Кребс. 

— Ми всі в Його Царстві. 

Кребс, як завжди, почувався ніяково й ображено. 

— Я так за тебе хвилювалася, — продовжувала його мати. — Я знаю, які перед тобою були спокуси. Знаю, які чоловіки слабкі. Знаю, що нам розповідали про Громадянську війну твій любий дідусь і мій тато, і я молилася за тебе. Я цілий день за тебе молюся, Гаролде. 

Кребс дивився на тарілку, де вистигав бекон. 

— Твій тато теж хвилюється, — продовжувала мати. — Він думає, що ти втратив охоту до роботи, що ти не маєш чіткої мети в житті. Чарлі Сіммонс — йому стільки ж років, як тобі, — має добру роботу і збирається женитись. Всі хлопці помалу влаштовують своє життя, вони хочуть чогось досягнути; вже тепер ясно, що наша громада зможе пишатися такими хлопцями, як той Чарлі Сіммонс. 

Кребс мовчав. 

— Не мовчи, Гаролде, — сказала мати. — Ти ж знаєш: ми любимо тебе, і я розповідаю тобі все, як є, ради твого ж блага. Тато не хоче обмежувати твою свободу. Він думає, що пора тобі дозволити брати машину. Якщо ти хочеш покататися з гарними дівчатами, ми будемо тільки раді. Ми хочемо, щоб ти добре проводив час. Але мусиш і роботу собі знайти, Гаролде. Твоєму татові байдуже, за що ти візьмешся. Він каже, що всяка робота варта поваги. Але ти мусиш бодай за що-небудь взятися. Він попросив мене, щоб я поговорила з тобою сьогодні вранці і щоб ти потім зайшов до нього в контору. 

— Це все? — запитав Кребс. 

— Все. Хіба ти не любиш свою матусю, синку? 

— Ні, — відповів Кребс. 

Мати глянула на нього через стіл. Її очі блищали. Вона розплакалась. 

— Я нікого не люблю, — сказав Кребс. 

Нічого з цього не вийде. Він не може їй цього розповісти, не може нічого пояснити. Нащо він це ляпнув? Тільки образив її. Він підійшов до неї і взяв її за руку. Вона плакала, обхопивши голову руками. 

— Я не це хотів сказати, — мовив Кребс. — Я просто розсердився, сам не знаю чому. Я не мав на увазі, що я тебе не люблю. 

Мати далі плакала. Кребс обійняв її за плечі. 

— Ти не віриш мені, мамо? 

Вона похитала головою. 

— Мамо, ну будь ласка. Будь ласка. Повір мені. 

— Добре, — схлипнула мати. 

Вона підвела на нього очі. 

— Я вірю тобі, Гаролде. 

Кребс поцілував її волосся. Вона притулилась до нього лицем. 

— Я твоя мама, — сказала вона. — Коли ти був немовлям, я тримала тебе коло серця. 

Кребсові закрутило в животі й занудило. 

— Я знаю, мамо, — мовив він. — Я постараюсь бути для тебе хорошим сином. 

— Помолишся разом зі мною, Гаролде? — запитала мати. 

Вони стали навколішки біля стола, і Кребсова матір промовила молитву. 

— Тепер ти кажи, Гаролде, — сказала вона. 

— Не можу, — відповів Кребс. 

— Спробуй. 

— Не можу. 

— Хочеш, я прокажу молитву замість тебе? 

— Ага. 

Мати помолилася замість нього, а потім вони підвелись, Кребс поцілував її і вийшов з дому. Він так старався не ускладнювати собі життя. Та все ж материні слова його не зачепили. Йому було шкода маму, вона змусила його брехати. Він поїде до КанзасСіті, знайде роботу, і вона заспокоїться. Може, влаштує ще одну сцену перед його від’їздом. До батькової контори він не піде. Обійдеться без цього. Хочеться, щоб усе йшло гладко. Все якраз так і йшло. Ну, що ж, ішло-ішло і перестало. Він піде на шкільне подвір’я, подивиться, як там Гелен гратиме у бейсбол.