Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Залишившись сама, я підійшла до дзеркала. Судячи з коментарів Седрика, він вважає, що я вагітна. Та чи можливо це взагалі? Чи здатен вампір виносити дитину? Хоча, якщо брати в розрахунок те, що Міхаель став богом життя, ця ідея вже не здається такою божевільною.

Поглянувши ще раз на свій живіт, я підійшла до книжкових полиць Седрика  і почала оглядати, що саме він зумів знайти серед руїн. Було багато книг з алхімії, важких і старовинних, з пожовклими сторінками і таємничими малюнками. Інші книги були присвячені різновидам викликів різних сил — духів, демонів, навіть богів. Але одна книга одразу привернула мою увагу.

——— Що? «Жіноча анатомія» від Чарлі Петерса? А це Седрику ще навіщо?

Втім, якщо я запитаю його про це, він зрозуміє, що я оглядала його речі. Навряд чи йому це сподобається. Мені б не сподобалось. 

Постоявши ще трохи з книгою в руках, я вирішила про всяк випадок оглянути шухляди, які він поставив практично по всіх кутках. Але нічого цікавого я там не знайшла. Якийсь синій порошок, можливо, для магічних ритуалів. Якийсь зелений порошок, що мав дивний трав'янистий запах. Дрібні камінці, блискучі і гладкі на дотик, можливо, коштовні або мають магічні властивості. Трохи зброї, гострої і добре доглянутої. Чиста білизна, складена акуратно в шухляді. Нічого цікавого…

Озирнувшись по боках, я знову взяла книгу Чарлі Петерса в руки і зачинилась в своїй кімнаті. З неї я дізналась, що на початку другого тижня після запліднення дитина прикріплюється до тіла матері, а з пʼятого починається той самий токсикоз. Перспектива постійно блювати мене трохи налякала. Я спробувала пригадати, коли саме спіймала Міхаеля в своїй кімнаті.

——— Чотири тижні тому, — зітхнула я. — Вже пройшов місяць.

Отже, в будь-який момент я все ж можу почати блювати. Ця думка не давала мені спокою, але я знала, що мушу бути готовою до будь-яких змін у своєму тілі. Після цього я ще раз перечитала початок розділу про вагітність. На другому тижні ембріон прикріплюється до тіла матері, і цей процес є важливим етапом у розвитку дитини.

——— То от, чого я жерти все підряд почала! — почесала я біля скроні. — Все для того, щоб було, чим годувати дитину!

Я просиділа так до світанку, вивчаючи абзац за абзацом. Деякі речення мене лякали. Особливо ті, де йшлося про пологи. Кожна деталь, описана в книзі, здавалася мені такою реалістичною і страшною. Я уявляла собі, як це буде відбуватися, і відчувала, як холод пробігає по спині. Проте були й такі речення, що вселяли надію. Наприклад, описання перших рухів дитини або те, як вона буде розвиватися у мене всередині. Ці моменти здавалися мені чудовими і надихаючими.

І коли перші промені почали осяювати кімнату, я зрозуміла найголовніше: з кожним новим тижнем я ставатиму все більш безпорадною і незабаром вже не зможу використовувати свою вампірську силу. Це означало, що я буду уразливою і потребуватиму захисту більше, ніж будь-коли. При цьому Седрик не зможе бути постійно біля мене, адже у нього були і свої справи. Щодо Міхаеля, я взагалі не бачила його останній місяць...

Отже, моя безпека і безпека моєї майбутньої дитини будуть залежати тільки від мене. Я мушу навчитись приборкувати тварин якнайшвидше. Чим більше магічних звірів мені вдасться підкорити, тим надійнішим буде мій захист. Іншого вибору в мене просто не було. 

Мої думки прервав гучний стук дверей. Я сховала книгу під подушку і вийшла з кімнати. На порозі будинку стояв Седрик в закривавленому одязі. Його обличчя було втомленим, а очі — порожніми. Він втомлено поглянув на мене, кинув на підлогу ножа, а потім і свою майку. Його рухи були повільними, наче він ніс на собі важкий тягар.

Після цього він так само мовчки ліг на своє ліжко. Я спробувала підняти його речі, але він крикнув:

——— Не треба, я сам! Тільки трохи відпочину.

——— Тому що король має бути в змозі подбати сам про себе? — спробувала я пожартувати, намагаючись підняти йому настрій.

Але він нічого не відповів. Лише дивився порожнім поглядом на стелю, розкинувши руки в різні боки. Його мовчання говорило більше, ніж будь-які слова. Втома і відчай були очевидні у кожному його русі, у кожному зітханні. Його очі, зазвичай живі та проникливі, зараз були мовби скляні, порожні. Я відчула, як важко йому було знайти сили навіть для того, щоб просто лежати. Тому вирішила йому не заважати і підійшла до вхідних дверей, намагаючись робити все якнайтихіше, щоб не потривожити його відпочинок.

——— Не йди, вже світає. Це надто небезпечно для тебе, — його голос прозвучав зненацька, і я зупинилася на порозі, розмірковуючи над його словами.

Я подивилась на вулицю, де перші промені сонця почали пробиватися крізь темряву, осяюючи землю, а потім на Седрика, що продовжував безсило лежати.

——— Я помітила, що моя шкіра вже не реагує на сонце так, як раніше, — тихо промовила я, намагаючись пояснити, що ризик мінімальний.

——— Візьми хоча б парасольку з собою.

На це я була згодна. Непоганий компроміс. Та коли я повернулась з парасолькою, помітила, що Седрик вже спав. Його дихання було глибоким і рівним. Тож я непомітно повернула книгу на своє місце, намагаючись не створити зайвого шуму.

Проходячи повз нього до виходу, помітила на підлозі кілька купюр, що випали з його кишень. Підняла їх обережно і поклала біля нього на ліжко. Мій погляд раптом зупинився на його родимці на плечі у вигляді квітки. Це був лотос. Гарно. Тут важко сперечатися з цим. Лотос був символом чистоти і краси, але в цьому символі було щось сумне, щось, що відображало його складний характер. Співчуваю тій жінці, яку він обере собі в дружини.

Не знаю, навіщо, але я провела рукою по своєму животу перед тим, як вийти на вулицю з парасолькою в руках. Це був інстинктивний жест, якого я не могла уникнути. Розкривши парасольку, я попрямувала на поляну, що знаходилась за лісом. Там я вирішила тренуватися того дня. Це місце було тихим і віддаленим, ідеальним для тренувань. Випрямивши руку перед собою, я повторювала усі заклинання, яким намагався навчити мене Седрик. Але переді мною зʼявлялись тільки їжаки, маленькі і милі, зі своїми маленькими очима, що блищали на сонці.