Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

У 1951 році була також завершена колективізація сільського господарства регіону. Але створення колгоспів далеко не завжди здійснювалася на добровільній основі, що в майбутньому призведе до опору радянській владі. Колгоспи були поставлені бід тотальний контроль держави.

Культурна революція покінчила з неписьменністю, надала можливість молоді та літнім людям отримати освіту. В школах, вузах, поряд з російською, вивчалася й українська мова. Але надмірна ідеологізація верств культури стала нормою радянської влади.

До кінця 50-х років процес радянізації  Західної України було завершено.

4. Боротьба загонів УПА з радянською владою

Роман Шухевич – керівник УПА

У 1946-1954 роках  на Західній Україні тривала війна між УПА і  спеціальними загонами НКВС, які мали завдання покінчити з опором у цьому регіоні. УПА контролювалася Організацією українських націоналістів (ОУН), центр якої знаходився за кордоном, на території Федеративної республіки Німеччини (ФРН), де переховувався Степан Бандера.

Головнокомандувачем УПА в Україні був Роман Шухевич.

Історична особа. Роман Шухевич

Роман Йосипович  Шухевич ( Чупринка)(1907-1950) народився у 1907 році у Львові (тоді – Австро-Угорщина). Навчався в гімназії, згодом  - у дорожньо-мостовому відділі Львівської  політехніки. Захоплювався музикою. Служив у польській армії. Захопившись націоналістичними ідеями, став членом  ОУН, керівником кількох замахів на польських урядовців. З початком Другої Світової війни він став прихильником  тимчасового союзу з Німеччиною, задля визволення України.  Пізніше, брав активну участь у боротьбі УПА як проти німців, так і проти польського національно-визвольного руху і радянської влади. Загинув у 1950 році.

Методи боротьби УПА

Очоливши УПА, Роман Шухевич реорганізував великі загони (до 500 бійців) у більш дрібні «боївки», використовував різні засоби і методи боротьби: антирадянська агітація, нещадний терор, бойові дії партизанського типу. Загони УПА ховалися в лісах, горах у спеціальних схронах.

Їжу здобували в основному нападами на магазини, та завдяки допомозі селян, прихильників УПА ( в народі вояків УПА називали «бандерівцями»). Зброю і боєприпаси інколи доставляли з-за кордону, але часто вони здобувалися при нападі на невеличкі червоноармійські частини. В містах «бандерівці» мали явочні квартири, схованки, радіостанції, друкарні.

Загони УПА раптово нападали на села, містечка. Вони вбивали місцевих партійних і державних працівників. Їх боротьба з відчаю перебирала міру. В містах бійці УПА проводили акції саботажу,  різні диверсії, терористичні акти, розклеювали листівки проти радянської влади. Інколи проводилися  відкриті бої з загонами НКВС, червоноармійськими частинами.

Посилення боротьби радянської влади з УПА

5 квітня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив Постанову «Про посилення боротьби з залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР».

У 1947 році  радянська влада провела велику операцію «Захід» з виселення майже 27 тисяч сімей «активних націоналістів та бандитів». Багато сімей було вислано у віддалені райони СРСР (наприклад, у Красноярський край). Щоб захистити мирних жителів сел, колгоспників від УПА,  з місцевих жителів створювалися загони «яструбків». Це були, як правило, молоді селяни, робітники, активісти, демобілізовані солдати і офіцери Червоної Армії. Вони охороняли колгоспників,  державні установи, заклади освіти, давали відсіч у випадку нападу бойовиків УПА.

Також, у квітні - серпні 1947 році уряди Польщі, Чехословаччини та СРСР провели спільну «Операцію Вісла». Приводом до початку військової операції стала загибель 28 березня 1947 року у бою з відділом УПА (командир — майор С. Хрін) заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчевського.

Цього ж дня на засіданні політбюро правлячої Польської робітничої партії було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

У ході «Операції Вісла» було депортовано близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат. До кінця 1947 року у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

 У 1948 році кількість загонів УПА значно скоротилася, але вони ще діяли у 13 областях УРСР.  Щоб дискредитувати радянську владу, окремі групи УПА переодягалися у форму радянських міліціонерів, червоноармійців, грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу. У відповідь Міністерство державної безпеки  УРСР теж почало створювати «лжебандерівські загони» і чинити розбій серед населення. Але тут таки відмовилися від цього способу боротьби, бо місцеве населення, швидко розпізнавали «хто є хто». У березні 1949 року керівники МДБ УРСР заборонили  подібні засоби боротьби.