Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Загибель Шухевича і затухання боротьби

Під жорстким тиском силових структур радянської влади ряди УПА поступово ріділи. Селяни відмовлялися надавати їм їжу, а загони МДБ відсікали від сел та містечок. У схронах повстанців було вогко і холодно, багато бійців УПА хворіли. Сили їх були підірвані. Поступово почалися здачі в полон. Органи радянської влади обіцяли амністію за явку з повинною.

5 березня 1950 року загинув у перестрілці  командир УПА Роман Шухевич. Новим командиром став Василь Кук, але сама боротьба вже пішла на спад. Дрібні групи ще  чинили слабкий опір.  У 1954 році в полон було захоплено В. Кука. Після цього спостерігаються лише одиничні акції УПА.

Історична особа. Василь Кук

Кук Василь Степанович (Медвідь) (1913–2007) — генерал­хорунжий УПА. Був членом ОУН з 1929 р. З 1943 року - командувач УПА­Південь.  У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1950 року очолив усю УПА. У 1954 році був заарештований органами МДБ СРСР за антирадянську боротьбу і відсидів у радянських в’язницях й таборах, не дочекавшись суду, шість років. У 1960 р. Василь Кук під тиском КДБ написав так званий «Відкритий лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», в якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА. Працював в Інституті історії УРСР. Останні роки проживав у Києві.

Щоб назавжди припинити націоналістичний опір,  в Західну Німеччину було послано радянського агента  Богдана Сташинського.  15 жовтня 1959 року у Мюнхені він вбив Степана Бандеру зі спеціального пістолета, що стріляв отрутою.

Антирадянський рух опору у післявоєнний час мав значний резонанс в суспільстві.

Жорстокість і безкомпромісність боротьби, що часто мала й братовбивчий характер, призвела до чималих жертв, як серед військових, так і серед мирного населення. За деякими даними за 1944-1955 роки загинуло до 31 тисячі радянських військових і мирних жителів й  до 156 тисяч учасників націоналістичного підпілля.