Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

Частина 8

Після нашої розмови пройшов цілий тиждень. Чомусь я дуже багато думала, про все це, що відбувається.
— може ти вийдеш зі свого світу і повернешся до нас?— промовила Марта.
— я тут з вами.
— не думаю. Ти знову думаєш про все, що стається з вами? — сказала Ніка. 
— я не знаю, що відбувається зі мною і чому так погано на душі.
— все зрозуміло. — просто промовила Марта. 
— що саме? Бо я нічого не розумію, — сказала я.
— ти починаєш закохуватися, — промовила Марта. Я не можу закохатися у нього. Ні. 
— ні неможливо. — похитала головою я. Заперечуючи. — Це сьомий пункт договору. НЕ закохатися.
— ти можеш керувати серцем. Воно само обирає твою людину. — сказала Ніка. 
— значить моє серце обрало не ту людину.
— ту саму. Повір. Подивись на мене з Артемом чи на Лілю з Дмитром. — сказала Софія, — Скільки разів ми не сварилися всеодно не могли без один одного.
— потрібно на роботу вдягатися, — помало я встала зі столу за яким ми сиділи. 
— як завжди тікаєш. — промовила Ніка. Можливо я в тікаю від запитань про закоханість.
— не тікаю, роботи справді багато. 
— вона має рацію. Роботи в нас дуже багато. З тим будинком Гордія розібратися потрібно. — захищала мене Марта.
Я пішла до себе в кімнату відкрила шафу і взяла  білу футболку в рубчик чорну спідницю і зверху одягла сірий піджак з  білими тоненькими полосками. Натягнула на ноги білі шкарпетки і взула чорні лакові лофери. Що не кажи, але вони найзручніші. Намалювала губи червоною помадою та намалювала вії. Зробила легеньку укладку дайсоном. Мій образ довершили окуляри від Balenciaga і чорний рюкзачок. Та вийшла з квартири потім із  під'їзду.
—  мадам, ви так скоро втекли, що я ледве догнала тебе.— зайшла у мій кабінет Марта. 
— тут в офісі?
— так і таке буває. — Щось на неї не схоже ми з дівчатами називаємо її шумахером. Чому? Коли ми починали їздити, то їздили на 20-40 км/год, а Марта 40-60 км/год.
— ти шось помало їхала, — уточнила я.
— пробки Марусю, пробки. 
— я тебе знайшов, — з'явився Алекс. 
— я до себе в кабінет, дуже багато документації. — прямувала дівчина у свій кабінет.
— ти не можеш мене уникати,— позаду неї йшов Алекс. 
— привіт, нам потрібно поговорити, — з'явився Микола  
— я вся у твоїй увазі. 
— нам потрібно одружитися, —Що? Яке одруження?
— в сенсі одружитися? Я не розумію. Для чого тобі це? У нас і так фіктивні відносини, але одружитися це занадто. Ти думаєш я погоджуся? 
— преса та навколишнє суспільство думають, що я ніколи не заведу серйозних стосунків, і тим більше одружусь. 
— добре. А Лорена?
— так, вона колишня моя вже, як 6 років. 
— і досі закохана в тебе, — сказала я. Бо так було.  Я бачила,  як вона дивиться на нього.
— не думаю, — пробурмотів Шапаренко.
— а я бачу, як вона дивиться, як говорить до тебе. Думаю, запропонуй їй цю гру ніж мені.
— ні, — відмовився хлопець.  
— чому?
— тому що, я хочу тебе. І більше нікого. — я скажу чесно його зізнання мене здивувало. 
— Коля, я не вийду за тебе заміж, як по-справжньому так і фіктивно. Нізащо йди шукай іншу наречену. 
— я доб'юся свого ти це сама знаєш
— ні не знаю. А тепер вийди.
Він вийшов. Я була така зла. Одружитися він хоче, але я також багато чого хочу. Виродок. Нізащо не вийду заміж за цього збоченця. Хоча він не є таким, але всеодно.  Я ходила по кабінеті то від вікна, яке розташоване біля столу і до дверей. 
— що сталося? — зайшла Марта. Ну звісно,  вона побачила,  як ходжу по кабінету туди сюди. Кабінет ж скляний. 
— він хоче щоб я вийшла заміж за нього
— ух ти ... — здивовано промовила Марта, — Що ж вітаю
— я відмовилася.
— причина?
— це буде фіктивний шлюб 
— як у твоєї сестри. — сказала Марта я хотіла щось ще сказати, але у двері постукала Меланія. 
— вам тут презент, — В кабінет увійшла Мело з букетом фіолетових тюльпанів. Боже,  яка краса. 
— від кого це? 
— там записка є. — я взяла букет у дівчини.Боже, які вони красиві. А пахнуть як. Я витягнула цю записку. 
Записка: 
Я знаю, останнім часом я поводився, як телепень. Але ти єдина дівчина, яка може стати моєю дружиною. — Я показала записку Марті
— як мило. — посміхнулася Марта.
— мило?
— так.
Можливо стати дружиною Шапаренка було не такою ж і поганою ідеєю.
— я думаю, що ти маєш рацію 
— у чому?
— я вирішила, прийняти пропозицію Колі.
—і все переросте в справжні почуття, — замріяно сказала Марта.
— цього не буде. — запротестувала я. Вони сьогодні з самого ранку говорять про закоханість. Ніби намагаються мене в нього закохати. 
— що ви так обговорюєте? — зайшла у кабінет Ніка.
— та так. Я заміж виходжу.
— і хто цей щасливець?ой я забула, що є Шапаренко. Вітаю
— тільки він не знає, що я згодна.
— дуже файно. — промовила Ніка, — Ось знайде собі іншу.
— Ні, ти подивись на це, — подала я їй записку з букету.
— як це мило. — чому вони двоє бачуть там щось миле, бо я не бачу там нічого милого.
— якщо я хоч трохи знаю Марусю, то вона його добре помучить. — сказала Марта. 
— звісно, — підтвердила я слова Марти.
— тримайся, Коля. — сказала Ніка. 
Після закінчення робочого дня я виходжу з офісу і там стоїть Колясик, який сперся на свій мерс.
— я бачу ти не здаєшся,
— так, Марусику. Може повечеряємо?
— а чом би і ні
—сідайте в мою машину. Я правда не розумію. Ти не погоджуєшся на шлюб а на вечерю погоджуєшся
— бо я дуже голодна Колясику. А моя машина?
— водій привезе тобі її додому. 
— ну окей. Який ти добрий.
— ти не знаєш чому я це роблю? — промовив Микола завівши двигун. 
— Напевно здогадуюсь, — сказала я.
Він привіз мене в невеличке кафе. Але воно було дуже затишне. Люблю, такі місця. Офіціант прийшов подав нам меню. Та сказав, що прийде через 10 хвилин.
— чесно, я вражена. 
— чим?
— я думала, що ти привезеш мене до якогось елітного ресторану, там де одна страва коштує, як моя машина. Але ти мене здивував.
— ну твоя машина значно дорожча. І я одного не розумію.
— чого?
— вас у квартирі живе шестеро. І майже в кожної машина по кілька мільйонів коштує. А на власну квартиру грошей немає?
— є Шапаренко, просто нам так комфортніше.  І ми звикли до одна одної. — звісно нам там комфортніше,  але після того, як ми продали дім, що виплатити усі борги ми живемо у цій квартирі.
— ну коли ти вийдеш за мене заміж, то будеш жити зі мною. — Думка, про те, що я буду його бачити частіше схвилювала мене.
— а хто сказав, що я погодилася вийти за тебе?
—  ніхто, але ти погодишся рано чи пізно.
— ти занадто самовпевнений, Колясику.
— але букет тобі сподобався.
— так, велике дякую. Звідки ти дізнався що мої улюблені квіти тюльпани і що улюблений колір фіолетовий?
— ні звідки. В квітковому магазині були лише тюльпани і те фіолетові. 
— яке співпадіння.  
Потім до нас підійшов офіціант і приніс наше замовлення. Я собі взяла лавандове лате з шоколадним капкейком. А мій фіктивний наречений взяв тільки еспресо.
—  ти тільки еспресо пити будеш?
— я ж не дуже голодний, як ви Маріє 
— я ж сама ненажера.
Коли я вже допила своє лате і доїла капкейк. Та збиралися іти. І коли я сказала, Колі що хочу оплатити за себе. Він подивився так на мене ніби я якась хвора.
— що? Я хочу за себе оплатити. Тт дивишся так, ніби я якась психічно хвора. 
— Чи існують такі дівчата, як ти?
— які «такі»?
— такі, як ти. Ти знаєш, що в мене зарплата більша ніж у тебе. І всеодно говориш, щоб ти оплатила за себе. 
— в нас не побачення, щоб ти платив за мене. І ми не пара. Так, що я звикла за себе відповідати.
— але вечерю я оплачую. І ніяких але Марусю. І думаю, що ти вже вирішила щодо пропозиції.
Так, ти ідеально підходиш для фіктивного чоловіка, але ТІЛЬКИ фіктивного. Справжнього такого чоловіка мені не потрібно. Уявити просто він буде моїм чоловіком. Що буде? І як?  Але спочатку нас чекає сімейна вечеря і два демони в тілі янголів. 
— так, Колясику. Я вирішила. І я вийду заміж за тебе. Звісно, я поставлю умови ті які в нашому договорі.  Але спочатку буде сімейна вечеря. 
— це обов'язково?
— так, без вечері ніяк. На ній будуть тільки мої батьки і Ліля з Дмитром. 
І їхні діти. Тільки вони їх не народжували. Але для Шапаренка це буде сюрпризом. Нехай думає, що все буде просто. Але ніколи нічого не бувай так просто.
— це все здається, занадто просто твої батьки, твоя сестра з чоловіком і ми.
— не думай, що все буде просто. — І так треба сказати зятю нехай на вечерю приведе свого 6-річного брата. 
— а тепер відвези мене додому. — Коли я прийшла додому, всі були в зборі сиділи за чаєм.
— я прийшла, о бачу сімейство Булатові тут зі своїми дітьми. — сказала я, бо ще тут були Софі та Тоні.
Софі: ми не їхні діти, — промовила моя молодша сестра. 
— добре, тоді до вас в мене є навеличке завдання, — сказала я до Софі та Тоні.
— яке? — запитав Тоні. 
— завтра сімейна вечеря і я прийду на неї з Шапаренком.
— ти хочеш би ми його понервували?
— так. Дмитро ви з Лільою теж йдете і Антона візьми. 

Вечеря

— мамо, ми приїхали. — сказала я,  коли ми зайшли у дім.
— ви вже є.  Нарешті моя донька привела свого нареченого. Надіюсь ви одружуватися не думаєте. — Та не думаємо. — це був жарт. — сказала мати, побачивши, як ми на неї дивно дивимося.
— Ліля з Дмитром є?
— так, є ще Антона меншого взяли. —Тут підбігає моя менша сестра.
— привіт, блудна сестра, а ти хто? 
— я?
— ти спиш з нею? — ми з мамою глянули на дівчинку. 
— Софі. — попереджувальним тоном сказала мама.
— я ставлю питання цікаві для себе.— відповіла Софі.
— в тебе дуже цікаві питання, Софі. — сказав Микола і тут прибіг Тоні.  Ой, що зараз буде. 
— це піддослідний номер 2? — сказав хлопець.  Боже,  вони їх кроликами вважають?
— так, — кивнула головою Софі.
— номер 2? — запитав Микола. 
— перший піддослідний Дмитро. — пояснила я.
Коли ми вечеряли моя сім'я не раз ставила питання коли весілля.  Звісно, воно буде тільки я сама не знаю коли. Не віриться, що я одружусь на Колясику. Коли ми їхали вже назад з вечері я вирішила задати питання
— і, — почала я.
— що «і»?
— коли одружуємося?
— ми полетимо в ньо- Йорк і там одружимося. — сказав Микола. 
— якраз мріяла там одружитися.  І як це відбудеться?
– ми полетимо туди ніби на відпочинок на 3 дні. Це буде все виглядати, як відпочинок. Всі будуть думати, що це відпочинок і тоді я ніби зроблю для тебе сюрприз з весіллям. 
— чудова ідея. А потім коли прилетимо побачимо злі обличчя моїх подружок і моїх мами татом.  А і ще твого дядькв. Який буде тобі говорити «не можу повірити, що ти це зробив, сину»,  — сказала я це і з піднятими  руками до обличчя.
— ти прямо скопіювала його ще жести, як в нього.
— в нього істерика буде
— Байдуже. Це моє життя, а не його Женюся на кому захочу. Міг навіть на Андрієвському женитися, якби він не був закох.. — хлопець різко замовк.
— він закохався?в кого?
— ні у кого.
— Колясику, ну розкажи
— ні, Марусику, я не скажу. І не забувай ми завтра летимо в Ньо-йорк.
— завтра? — крикнула я. 
— так.
— весілля теж завтра? 
— Ні. Післязавтра.
— ще краще. А повідомити мене не потрібно? 
— і коли я тебе повідомляв про такі речі?
— а саме, що ніколи не повідомляв.  Нарешті ми приїхали. — сказала,  колипомітила,  що ми під'їхали до будинку,— до зустрічі.
— на жаль. — сказала я і вийшла з машини і зайшла у під'їзд. Коли я заходила, то він ще стояв і дивився на мене як я іду. Я зайшла у нашу квартиру. Дівчата були на кухні. Я їм розповіла, що лечу у Ньо-йорк на відпочинок. 
— ти летиш завтра у Ньо-йорк? — запитала Марта. 
— відпочинок з Шапаренком? — а це Ніка.
— романтично як, — Марта і Вероніка просто подивилася на Софію.
— яка романтика, Софія? — сказала Ніка до Софії. 
— дівчина у відкриту тобі говорить, що ненавидить цього хлопця. А в тебе в голові романтика. 
—просто я романтична людина, — промовила Софія.
— і я не говорила, що ненавиджу його, — сказала я. 
— ти так говориш, ти що закохалася? — сказала Ніка.  Знову вони про закоханість говорять. 
— не може такого бути. Це просто смішно. — сказала я.
— чому смішно? Може бути.
— звісно я людина. Але я не закохалась. Ні. 
— ти закохалася . — твердила Софія. 
— ні.
— це не було питання. А факт ствердження. — сказала Софія. 
— зараз єдине, чого я хочу це добре виспатися, бо завтра в мене о шостій ранку літак.
Через три дня я буду заміжня жінка. Та ще й на злодію-футболісті. Я навіть такого подумати не могла. 
Якщо почуваєшся в темряві, не забувай, тільки там можна побачити зірки.
Так, я зараз знаходжуся в темряві ночі і зараз дивлюся на зірки, які виведуть мене на вірний шлях. Я дуже на це надіюсь. 

Ньо-йорк. 

— я не вірю, що сьогодні я тут. А завтра я вийду за тебе заміж. Мені страшно робити цей крок. Здається, що я в якійсь темряві.
— Іноді найменший крок у правильному напрямку може стати найбільшим кроком у твоєму житті. Ходімо нарешті заселемося в цей номер. — промовив Микола. 
— він двомісний?
— так.
— тоді, я сплю на ліжку. — сказала я. 
— а я біля тебе,  — ще чого? Ні в якому разі. 
— нізащо. Якщо знадобиться будеш спати на підлозі, Колясику.
Коли ми заселилися у номер, він був просторий з двома кімнатами і однією ванною кімнатою і у вітальні було чудове панорамне вікно. Просто нереальна краса. 
— ти купила весільне плаття? — запитав Микола,  коли я роздивлялась краєвиди у вікні.
— ні. 
—тоді ми цим займемося сьогодні. —Хлопець не знав на що підключався. Зайшли в один бутік я переміряла всі плаття і ні одне не підійшло. З наступними 4 бутіками було таке саме.
— ми обійшли 5 весільних і нічого не зачипило, Марусю?
— абсолютно нічого. В цьому торговому центрі має бути. Наприклад в Zara.
— там немає весільних суконь
— а хто сказав, що я шукаю саме весільну сукню.
— шостий магазин, спокою мені. Я з тобою дуже швидко постарію.
— не переживай ти так. 
Я зайшла в магазин і здається це вона. Так я обрала НАРЕШТІ сукню. Приміряла її вона підійшла ідеально.  І попросила її упакувати і оплатила її.
— все! — радісно вигукнула я.
— Що все? — запитав футболіст. 
— я купила сукню.
— нарешті, — радісно вигукнув хлопець.  Він був щасливим ніж я.
— і я так думаю.  

ВЕРОНІКА 

Ми з дівчатами сиділи в одному з кафе замовили собі піци та взяли по лимонаді. 
— я тоже хочу в Ньо-йорк.— нила Віка. 
— що там будеш робити? Вийдеш фіктивно заміж? — сказала Марта до сестри. 
— Марічка вийде в ньо-йорку заміж? — запитала Оксана. 
— ні, звідки інформація? — запитала Марта  
— ти сказала, — сказала Оксана. 
— Я для прикладу. Пожартувала ж.
— я за нею сумую. — промовила Софія.
— її немає два дні. — сказала я
— офіціант можна голосніше. — попросила Марта. 
— що таке? —і я побачила і почула. 
— Снак Марія від сьогодні більше не Снак, а Шапаренко. Можете привітати молоду пару які одружилися 5 хвилин назад.— що?
— це як? — сказала Марта. 
— вона одружилася. Виходить ти не жартувала. — сказала я  до Марти. 
— як так вийшло? — запитала Оксана. 
— як романтично, — промовила Софія. 
— Софія ти надоїла зі своєю романтикою. — сказанула Оксана. 
— подивіться в них інтерв'ю беруть. — сказала Ліля. Вони двоє були, як справжні наречені Коля в темно синьому костюмі, а Маруся в короткій білій сукні з чорними туфлями з бантами. І звісно красива зачіска.
— як так вийшло, що ви вже одружені?
— це вийшло спонтанно. Я ще зранку не знала що буду носити цю обручку. 
— з ваших родичів ніхто не знає цього?
— знав тільки мій друг Олександр Андрієвський. — сказав Микола Шапаренко.
— Андрієвський значить знав. — сказала Марта і не дуже то і спокійно. 
— заспокійся. Мама дзвонить давай я з нею поговорю потім ми поїдемо вбивати Андрієвського. — сказала Ліля, — Так, мамо. Тільки побачили. Ні, звісно не знали. Ось такий сюрприз. Мамо я вийшла за Булатова в той день коли ми познайомилися. Це не однакові ситуації. Ми зараз їдемо до Андрієвського. Потім все вирішиться.
– Андрієвський я тебе вб'ю телефон візьми.  — говорила у трубку Марта поки керувала машиною, — Ні не бере.
— чому до нього дзвониш? — запитала я. 
— би знати чи він дома може теж в Ньо-Йорку. З молодятам може святкує.
— не бере.  — сказала Софія. Намагаючись дозвонитися до Марії.
— І що нам робити? — запитала Оксана. 
— їхати в Ньо-йорк ось що. — сказала я. 
— ні спочатку я вб'ю Андрієвського, що скрив це від нас  потім в Ньо-йорк. — сказала Марта.
— Андрієвський відкривай, — стукала в двері і копала в них ногами Марта. 
— обов'язково двері копати? — запитала я.
—обов'язково якщо він  вже двері відкрив. — пояснила Оксана. 
—що відбувається?  Ухх ти Марта. Неочікувано. А чого ви всі тут? 
— тут пропусти.
— як до себе додому вривається. — сказав Алекс,  але впустив нас. 
— закрийся, Алексе. Ти знав і нам не сказав.
— що знав.? — запитав Алекс. 
— ти не казав, що в тебе мають бути гості, — а Михайло,  що тут забув? А там ще і Дмитро був.
— А в тебе ніхто не питав. — сказала я, —Алекс говори, де ці молодята.
— які ще? Якщо Булатові тут. 
— не придуруйся, що не знаєш. — сказала Марта. 
— господи, та про що ти?
— то що Маруся з Миколою одружені. — сказала Марта. 
— коли вони встигли? — запитав Алекс. 
— Добрий день, ти що не знаєш? — запитала Марта.
— від тебе почув тільки-но і вже знаю.
— тоді чому Шапаренко сказав журналістам, що ти знаєш? — запитала Марта.
— без поняття. — сказав Алекс. 
— в мене голова болить від цього.— сказала я.
— Алекс, віскі. — сказала Софія.
— не стій, Алексе, давай. Я в запой з вами всіма скоро піду. — сказала Марта. 


 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍