Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

8Глава 8: Призначення в тіні

Наступного дня Софія відчула, що чим більше вона намагається дізнатися правду, тим більше будинок ставить їй перешкод. Але тепер вона знала — ці тіні, ці прокляті спогади не можуть зупинити її. Якщо вона хоче допомогти Адаму і розібратися в таємниці, їй треба піти далі, навіть якщо це небезпечно.

Вона вирушила до кімнати, де раніше побачила той самий старовинний скринь. Вона знала, що цей предмет відіграє важливу роль в усій історії, але ще не розуміла, чому.

Адам знову з’явився біля її дверей. Він був схвильований, і на його обличчі було видно незвичну напругу.

— Софіє, не роби цього, — попередив він, коли побачив, що вона наближається до дверей, що вели до забороненої кімнати.

— Я повинна дізнатися, — сказала Софія. Її голос звучав рішуче, але серце билося швидше від страху. Вона знала, що це може бути останнім шансом, але й останнім випробуванням. — Ти не можеш сам це зробити, Адам. Ти не можеш сам звільнитися. Я повинна допомогти.

Адам замовк, його погляд став туманним і важким. Він подивився на неї, а потім опустив голову.

— Я не хочу, щоб ти постраждала, — сказав він зітхнувши. — Те, що тобі треба дізнатися, може бути смертельним для тебе. Ти не розумієш силу, яку ми викликаємо, коли відкриваємо ці двері.

Софія повернулася до нього, подивившись йому в очі.

— Я готова до цього. І якщо не я, то хто? Ти ж не можеш залишатися тут вічно. Я зроблю все, щоб врятувати тебе, навіть якщо це означає ризикнути.

Адам не відповів, але його погляд став м'якшим, і Софія відчула, як страх у його очах змішувався з якимось дивним відчуттям надії.

Вона обережно відкрила двері і ступила в темну кімнату. Тіні здавалися такими реальними, що вона могла їх майже доторкнутися. Проте вона відчувала, що вони не намагаються її зупинити. Це було інше відчуття, ніби тіні чекали її і готові розповісти свої історії.

Кімната виглядала так, ніби час тут застиг. Протилежний кут був затінений, і саме туди вона прямувала. Пройшовши кілька кроків, Софія помітила невеликий старовинний скринь, що стояв на підлозі поруч з вікном. Він був майже незайманий, такий, як його описував Адам. Софія зробила глибокий вдих, набрала сили і підійшла до нього.

Вона торкнулася його ручки, і в ту ж мить все навколо стало тьмяним. Примарні образи почали з'являтися в кімнаті, образи жінки з розпатланим волоссям і чоловіка з важким поглядом. Вони рухалися, дивлячись на неї з глибин темряви.

Раптом двері кімнати різко зачинилися, і Софія відчула, як хтось чи щось стискає її з усіх боків. Темрява заповнила кімнату, і навіть Адам не міг би її захистити в цей момент. Тіні зібралися навколо неї, їхні голоси були низькими й уривчастими.

— Відкрий нас, — сказав один з голосів, і він був схожий на шепіт давнього прокляття.

— Ти повинна зрозуміти, — продовжив інший голос, — що не всі історії потрібно відкривати. Ти не готова знати правду.

Софія зашарілася, але знала, що немає шляху назад. Її пальці торкнулися важкої кришки скрині, і, коли вона відкрила його, перед нею з'явилася зображення минулого. Всі шари темряви розсіювались, і перед її очима постав та самий момент, коли Ліліан і Адам стикалися з чимось темним і жахливим.

Вона побачила, як вони відкрили щось страшне, і як прокляття почало перетворювати їх на тіні. Все це стало її реальністю.

— Ліліан, Адам... це ви зробили це? — запитала вона в полум'ї спогадів, але в кімнаті відгукувалася тільки тиша.

Софія зрозуміла, що все це було частиною великої маніпуляції. Прокляття, яке тримало їх усіх, було створене саме через надмірне пізнання — і тепер вона стала частиною цієї трагічної історії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍