Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

7Глава 7: Заборонений спогад

Наступного дня Софія відчула, що будинок стає ще більш ворожим. Кожен її крок лунав у тиші, ніби дім стежив за нею. Тіні почали з’являтися навіть удень, перетворюючи звичайні кімнати на щось зловісне.

Вона вирішила поговорити з Адамом. Він став її єдиним союзником у цьому лабіринті тіней і секретів. Софія знайшла його у вітальні, де він дивився на старий портрет родини Леноксів.

— Адам, я хочу знати більше, — звернулася вона до нього.

— Що саме? — запитав він, не відриваючи погляду від портрета.

— Як ти став тим, ким ти є? І що насправді сталося з Ліліан?

Адам зітхнув і повернувся до неї.

— Ти не зрозумієш…

— Тоді поясни, — перебила його Софія. — Я вже в цьому будинку, я вже бачу їх. Вони хочуть мене злякати, але я не відступлю.

Адам довго мовчав, ніби зважував, чи варто розповідати. Нарешті він почав:

— Коли ми з Ліліан були дітьми, наш батько забороняв нам заходити в одну із кімнат на другому поверсі. Це була його робоча кімната. Але одного разу, коли батьки поїхали до міста, ми з сестрою вирішили порушити заборону.

Софія помітила, як його голос затремтів, коли він продовжив:

— У кімнаті стояв старий скринь, схожий на той, що ти бачила в підвалі. Ми відкрили його, і... щось вирвалося назовні. Темрява, яку ми не могли зрозуміти.

— Тіні? — запитала Софія.

Адам кивнув.

— Це були вони. Вони заполонили будинок, почали полювати на нас. Батько намагався їх зупинити, але йому не вдалося. Ліліан загинула, і я… я став їхнім провідником у цей світ.

— Провідником? — повторила Софія, здивована.

— Тіні прив’язалися до мене, зробивши частиною себе, — сказав він. — Я не живий і не мертвий. Я лише відображення того, ким був колись.

Софія відчула суміш жалю й страху. Вона не могла уявити, як це — жити між світом живих і тіней.

— Ти хочеш сказати, що це ти винен у проклятті?

Адам опустив голову.

— Так. І тому я не можу піти, поки все це не закінчиться.

Софія підійшла ближче, але раптом відчула, як щось холодне торкнулося її плеча. Вона різко обернулася і побачила, як тінь у кутку кімнати почала набувати форми.

— Вони слухають нас, — попередив Адам.

Тінь наблизилася, і Софія відчула, як її ноги обіймає холод. Голова запаморочилася, і перед очима спалахнули образи: старий маєток у полум’ї, жінка, яка кричить, і Адам, який стоїть серед тіней, спостерігаючи за хаосом.

— Що це? — прошепотіла Софія, ледве тримаючись на ногах.

— Це вони показують тобі те, що сталося, — сказав Адам. — Вони хочуть залякати тебе, змусити втекти.

Але замість страху Софія відчула злість.

— Я не втечу, — твердо сказала вона.

Тінь розчинилася, залишивши по собі запах гару. Софія зрозуміла, що наступний крок — розгадати, що саме знаходилося в тому скрині, і як це пов’язане з родиною Леноксів. Вона знала, що шлях стає небезпечнішим, але відступати вже було пізно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍