Читати книгу - "Вічність у серці , Mira"

8Глава 8: Перші кроки до змін

Після розмови в парку все змінилося. Софія більше не могла залишатися в тіні своїх страхів. Вона розуміла, що якщо хоче справжніх стосунків із Микитою, вона повинна довіряти йому. Але, незважаючи на це, їй все ще було важко відпустити те, що тримало її в минулому. Страх залишитися знову обманутою, знову зруйнованою, переслідував її на кожному кроці.

Того ж вечора вона залишилася вдома, вичитуючи кілька старих листів, які зберігала в ящику столу. Листи, написані Андрієм, що залишився в її серці з часів їхніх перших стосунків. Читання тих слів, які колись зворушували її до глибини душі, знову викликало біль. Вона розуміла, що не може продовжувати жити в полоні цих спогадів. І хоча важко було відмовитися від них, вона вирішила зробити крок вперед.

На наступний день, як тільки Микита підійшов до неї на занятті, вона відчула його підтримку, навіть коли слова не звучали. Він просто дивився на неї з тим самим теплим поглядом, який вона почала все більше цінувати.

— Як ти себе почуваєш сьогодні? — запитав він, помітивши, що вона виглядала трохи знервованою.

Софія вирішила бути чесною, хоча в серці її тривога не спадала.

— Микито, я зрозуміла одну річ. Мені потрібно відпустити минуле. І я знаю, що це важко, але я готова спробувати. Я не хочу, щоб через це ми втратили можливість бути разом.

Микита посміхнувся, і його посмішка була як промінь світла, що пробивався через темну хмару.

— Ти не одна, Софіє. Я тут. І ми можемо пройти цей шлях разом, хоч як важко буде.

Вони не змогли продовжити розмову, оскільки заняття почалося, але слова Микити залишалися з Софією протягом усього дня. Вона відчула, як серце поступово заспокоюється, а біль, який вона так довго носила в собі, стає менш гострим.

Через декілька днів вони вирушили разом на прогулянку в ліс. Це був їх перший спільний вихід на природу, і Софія відчувала, що це може стати новим початком для них обох. Микита, який не любив говорити зайвих слів, просто йшов поруч і дарував їй свою присутність. І хоча вони не обговорювали її минуле, вона відчувала, як його підтримка допомагала їй залишити страхи позаду.

Під час прогулянки, коли вони сіли на траву, щоб трохи відпочити, Микита несподівано запитав:

— Софіє, чи є щось, що ти хотіла б зробити разом? Я знаю, що ти пережила багато, але я хочу, щоб ти також мала щось для себе — щось, що зробить тебе щасливою. Можливо, якусь пригоду?

Софія подивилася на нього і посміхнулася, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом. Микита завжди знаходив способи зробити її життя особливим.

— Я думаю, що б я хотіла. Щось, що дозволить мені відчути, що я можу бути щасливою без страху. Можливо, це буде подорож або якесь нове заняття. Я хочу позбутися тих бар’єрів, що залишаються всередині.

Микита, обережно притягуючи її ближче, пообіцяв:

— Давай зробимо це. Я буду поруч, і ми знайдемо свій шлях разом.

З того дня Софія почала бачити світ по-новому. Вона вирішила більше не тримати в собі весь біль і страхи, а разом з Микитою рухатися до чогось нового, щасливого. І хоча їй ще доведеться багато працювати над собою, вона вже відчула, що з Микитою вона може досягти чогось справжнього, чого ніколи не мала раніше.

Це була лише початкова частина їхнього спільного шляху, але для Софії цей момент став важливим кроком до змін. Вона почала вірити, що не тільки минуле визначає її майбутнє.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍