Читати книгу - "Останній письменник, Марек Краевський"

"непонятливість", "абиякіти" чи "знищота". Але ad rem! В тому другому панському текстові, тому, який я не до кінця розумію, є щось таке, що дуже непокоїть... Щось страшне. Щось таке, про що я не хочу говорити. І не хочу грошей за переклад цього висловлювання, пан розуміє?

Він піднявся.

- Це все, - кинув він сухо. - А зараз пан переведе на мій рахунок гонорар за переклад першого тексту. Другий я не буду панові перекладати, не стану його і обговорювати. А потім ми розпрощаємося.

Стець не рушив з місця. Він забарабанив пальцями по липкій стільниці.

- А якби я все ж попросив пана професора перекласти цей другий текст? Адже, якщо пан його мені перекладе, ніякий демон не вискочить з вашого кухля з чаєм.

Професор мовчав. Стець подумав, що, можливо, пересолив з останньою насмішкою.

– А якби я подвоїв ваш гонорар? Вдвічі більше за другий текст? Тоді ви б мені переклали й обговорили, що потрібно?

Мругальський кинув крадькома хитрий погляд.

– Потроїв? Я вірно почув? Знаєте, у мене маленька пенсія, в січні мене в дисциплінарному порядку звільнили з університету. Мені ледь вистачає на життя. Пан знає, в ці дні...

— Так, ви вірно почули, — перебив прибулець. – Потрою.

Мругальський мовчав, а потім довго дивився на гостя з очікуванням.

– Це буде дуже довга історія. Варто було б щось з'їсти... Замовиш щось балканське, хлопче? З великою кількістю часнику? І щоб якийсь чоловік приніс його нам. Тому що сюди, в мій район, гастрономічні автони не приїжджають.

Липень 2079.

Виступ доктора Стеця

– І я замовив, прошу панства, – сказав Стець без мікрофона, який видалили одразу після оголошення Віташека, щоб глядачі не запідозрили, що в ньому захований якийсь мікроскопічний пристрій. – І навіть скуштував ту балканську хрінь. Повернувшись додому, я довго чистив зуби, потім перевдягнувся і відніс увесь свій одяг, включаючи білизну, у п’ятихвилинну пральню. Я сидів у своїй квартирі, дивився на вогні міста та випив келишок вина. Полегшено перевів дух. Так, пані та панове! Варто було зносити той сморід, незважаючи на загрозу, що мене поб’ють на масиві. Ба! Варто було годувати того старого і слухати його часникову відрижку…

По залі поширився несхвальний гомін. І Віташек, і Стець це передбачали. Прикметник "старий" — як оцінюючий і породжуючий фрустрацію — уже давно суспільними звичаями класифікувався як вульгаризм. Але наступне речення – за законом контрасту – мало викликати зовсім інші почуття.

Має значення емоційна хвиля. Тільки вона. Так думав Віташек, що сидів зараз на своєму балконі.

Так тримати, чоловіче. Шоу має ходити хвилями. Настрій має бути як маятник.

Стець зробив паузу.

– З розповіддю старого пов'язаний Таймон Петрі. Так, той знаменитий Таймон Петрі. Так, саме цей скандальний політик і донедавна медіа-магнат, про якого мало що було відомо, окрім того, що він наймає цілу когорту кіберблокерів, які працюють у три зміни, єдиним завданням яких є стирати з Інтернету всю інформацію про свого довірителя. Так! Той самий! Людина зі шрамом! Цей балакучий чоловік з ток-шоу, якого любило стільки ж людей, скільки ненавиділо. А потім вічно прагнучий, вічно програшний кандидат до Пан’європейської Палати! Той самий, який роками говорив, що його особисте життя - це табу! І так він назвав свою медіакомпанію. А зараз я це табу розкрию…

Над головою оповідача з'явилося пояснення до слова "табу".

Стець стишив голос.

– А хіба я не казав, що табу, те, що є забороненим, захоплює нас ще більше?

Зала вибухнула оплесками та криками захоплення.

Віташек запустив калькулятор у своїх смартайях і почав підраховувати прибутки.

Розділ 3

Тюльпан

Липень 2079 року.

Виступ доктора Стеця

– Тимон Петрі завжди загадково відповідав на запитання про вік, нічого прямо не говорячи, відбуваючись жартами. Кіберблокерси фірми "Табу" отримали завдання видалити з Інтернету всю інформацію про приватне життя свого керівника. Натомість вони заливали у Мережу тонни цікавих розповідей, які мали на меті підкреслити його мужність, силу та чудовий фізичний стан... Наприклад, на його сайті можна було прочитати, що він добровольцем записався до загальноєвропейських збройних сил, щоб воювати проти Росії у тридцять шостому році. І що він був на передовій лінії фронту…

Доктор Стець насмішкувато посміхнувся й театрально зітхнув.

– У цій маленькій замітці майже все брехня. Так ось, Петрі записався, але подальша інформація — чиста нісенітниця. Бо не на передок, а в тил. До полку дезінформації та кіберпропаганди. І не в тридцять шостому році, тому що тоді потрібно було насправді проявити мужність, щоб піти воювати проти військового божевілля здихаючого Володимира Путіна. Але через рік, коли кремлівський сатрап відкинув хокейні ковзани... О, так! Тоді вже можна було бути сміливим. Війна пригасала, Китай завдавав Росії одного економічного удару за іншим, а занепалою країною правив бездарний позашлюбний син Путіна Олексій... Параноїк, який незабаром розділив долю свого батька. – Стець зробив ковток води з високої склянки. – Тому, якщо Петрі і виступав на якийсь фронт під час війни, то лише на фронт пропаганди. Він писав звернення, розміщував в Інтернеті хитру, викривлену та неправдиву інформацію, і при цьому показав чудову організаційну ефективність. Через два місяці він очолив компанію тролів, які під його залізною рукою використовували брехню, переважно в соціальних мережах, щоб спростовувати кремлівську пропаганду та поширювати не менш рафіновану. Якими б не були його заслуги, одне можна сказати точно: на фронті він не воював і пороху не нюхав.

– Тому що робив від страху в підштаники! – вигукнув хтось із залу.

Листопад 2076 року.

Справа Давида Анджеяка

"Наш старий зі страху робив в підштаники" — такою була тема мультоку, яку Давид Анджейк, один із найкращих письменників фірми "Табу", надіслав нещодавно своїй колезі по роботі, Паулі Калужі.

Через годину цей службовець, який ображав свого начальника, піднявся на ліфті на п'ятдесятий поверх "Скай Тауер"[4], без стуку увійшов до кабінету президента і зневажливим жестом кинув йому на стіл заяву про звільнення.

Тимон Петрі зараз наближав до очей чи то цю заяву про звільнення, чи то документ про "роблення в підштаники". Він був короткозорим і замість смартайів користався фоном марки "Мунчайлд" — виготовленим на замовлення наносмартфоном із опцією супутникового зв’язку, який виглядав як авторучка і коштував стільки ж, скільки й автон хорошого класу.

Він знову перетравив подумки болісну оцінку власної хоробрості. Йому довелося визнати, що Анджеяк бачив його наскрізь, бо його думка було недалекою від істини.