Читати книгу - "Юпітер у Леві, Olha Alder"

Я напружився і встав із ліжка. Просто, на всяк випадок.

І Джин не зміг підібрати слів, що виправдовують шкіряні наручники:

— Ну… — Проблеяв він.

І я перестав допитувати.

Мені довелося просидіти в підсобній кімнаті кафе цілий день. Чхве І Джин забрав мій телефон, побіг міняти екран і зник. Я просто не знав, де він і де мій телефон.

Кілька разів я підходив до Чхве І Чон, але дівчина була наче скеля:

— Оппа мені не звітує.

Я скалив зуби, але не переставав намагатися.

В обід мене нагодували простою й навіть грубою їжею. Тож до вечора мій шлунок трохи болів, і мені довелося лягти на ліжко, щоб пережити здуття.

— О дев’ятій я маю бути на роботі. Якщо твій брат не з’явиться до восьмої — я йду. — Ледь дихаючи, я зумів погрозити Чхве І Чон і заснув.

Мене розбудив стук у двері:

— Мін Су~щі, твій телефон.

І коли ми стали на “ти”?

Сонний і розтрощений, я встав і різко відчинив двері:

— Дякую тобі, — я викарбував кожне слово окремо. — За швидку роботу.

І Джин проігнорував мій сарказм:

— Я відвезу тебе на роботу.

І що це було? Я б міг зрозуміти, якби він пропонував, тоді б це звучало: “Чи згоден ти, щоб я відвіз тебе на роботу?”. Або ввічливо запитував: “Чи можу я відвезти тебе на роботу?”

Але від Чхве І Джина ввічливості не дочекаєшся. Тому мені більше подобається Кім У Шик. У нього були манери.

Я відмовився. Чхве І Джин наполягав. Я погодився. І він радісно схопив ключі від машини.

У приглушеному світлі закритого на ніч кафе мені здався знайомим символ.

— Стій! — Я схопив його за руку.

— Що таке, Мін Су~щі? — Він усміхнувся й підняв стиснуту в кулак долоню над головою. Я не дотягувався.

— Покажи, будь ласка. — Я заплющив очі й посміхнувся.

Мені не здалося, Чхве І Джин поплив і здався. А на ключах червонів символ коня.

— Мустанг?! Це Мустанг?! — Я в захваті скрикнув.

Червоний і зухвалий, із двома спортивними білими смугами на капоті. Підтягнутий і наполегливий автомобіль мені не здавався навіть близьким за духом до Чхве І Джина. Але варто було нам опинитися в салоні, як я зрозумів, що ця машина — підходить власнику.

Двигун заревів, колеса звизгли голосніше за мене. Я схопився за поручень, навіть не сумніваючись, що ремінь безпеки мене не втримає.

Краєм ока я помітив, як зашкалювали стрілки на датчиках приладової панелі.

Ми злітали. Ні, вже летіли. Усі мої внутрішні органи притиснулися до спини й стрімко повзли вгору. Мене нудило від адреналіну й переляку.

— Чхве І Джин! — Я крикнув, але за таким шумом машини він мене не почув.

І Джин впевнено тримався за кермо, як справжній мажор, який і не таких коней об’їжджав.

Я дивився на нього й дивувався. Милий котик виявився лісовим тигром.

Дорога від кафе до клубу зазвичай займала максимум п’ятнадцять хвилин. Ми долетіли за п’ять. Дійсно долетіли. За ці п’ять хвилин я пережив багато: злети, падіння, шок, вигуки, ревіння і жаль, що я на це погодився. Іноді мені здавалося, що ми їдемо лише на двох задніх колесах.

Ми різко зупинилися на паркувальному майданчику. І я намацав кнопку відкриття вікна.

— Фу-фу-фух… — Мені довелося висунутися назовні, щоб видихнути.

— Сподобалося? — Чхве І Джин лагідно посміхався.

Я повернув обличчя і подивився на нього. Він дійсно був задоволений.

— Неймовірно. — Я спробував зробити свій голос менш писклявим. Але мене трохи нудило. — Не можна було повільніше?

— Ти ж поспішав. — Він відстібнув свій ремінь і розвів руками.

— Знаєш, після двох ледь не стались аварій, я не зовсім був готовий до такого… досвіду. — Я прикусив губу. Відверто кажучи, у цьому був кайф. Мені дійсно сподобалося б, якби швидкість була трохи нижчою. — Але… було непогано.

— Наступного разу я буду повільніше.

Я дивився на його вологі круглі очі й не вірив, що він не розумів, що робив. Йому хотілося бути крутим у моїх очах. І мене це дійсно заводило.

Я не знав, що робив. Протягнув руку до його обличчя. Холодними пальцями спустився по шиї та різко притягнув до себе. Ми дивилися один на одного на відстані кількох сантиметрів.

— Дістанься додому безпечно. — Я прошепотів і послабив хватку, дозволяючи руці зіслизнути.

— Гаразд. — Він схопив мою руку і підніс до своїх губ. На секунду мені здалося, що він залишить елегантний поцілунок на моєму зап’ясті. Але це був Чхве І Джин — слово “манери” йому не знайоме.

Він потягнув мене до себе, схопив за потилицю і поцілував. Я остовпів і навіть не заплющив очі. І Джин заплющив. І я бачив, як він до останнього чекає від мене відповіді.

Зрештою, я все ще не заміжній. Здавшись, я повільно заплющив очі й відповів на його ласку. Чужий вульгарний язик вдерся в мій рот, зминаючи все на своєму шляху. І це не було мені неприємно.

Губи І Джина були м’якими й теплими, язик спритним, а навички цілуватися відмінними.

Після такої поїздки на машині мені потрібен був розряд. Я запустив руки в його волосся, притискаючи до себе ближче, змушуючи його схопити мене за талію, поглинути, притиснути, пестити.

— Чхве І Джин… — Я простогнав його ім’я.

Він розірвав поцілунок і опустив очі вниз. Його щоки палали яскравіше за червоні прапори.

— Вдалої роботи! — Відзвітував він.

— І все?! — Мене так навіть клієнти не кидали.

— А що ще?.. — Збентежено запитав він.

— Звичайно, що ж ще. — Я відстібнув ремінь і відчинив двері. — Бувай.

— До зустрічі!

Стиснувши зуби й натягнувши ввічливу посмішку, я пішов геть від машини. Цей шмаркач не змусить моє серце тріпотіти. Астролог сказав, що я буду відданий статусній людині. Який статус у власника кафе? Правильно, ніякого.

Чхве І Джина не рятувала навіть класна машина. Він був просто ніким. І не заслуговував мого гарного обличчя поруч із собою.