Читати книгу - "Командирка, Сергій Фішер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— "Альфа", вас чуємо, — відповів незнайомий голос. — Працюємо за планом, входимо з північного боку.
Макс активував свій сканер теплових сигнатур:
— Поки чисто. Схоже, або тут нікого, або вони добре ховаються.
Лу кивнула:
— Просуваємося. Повільно і тихо.
Вони рухалися між іржавими контейнерами та обваленими стінами, тримаючи бластери напоготові. Всюди валялися залишки обладнання, обірвані кабелі та купи сміття. Повітря тут було насичене запахом металу, пилу і чогось їдкого.
— Дивно, — прошепотіла Джин, обережно обходячи зруйнований механізм. — Якби я планувала тікати після теракту, то не ховалася б тут. Надто очевидно.
Лу кивнула. Підозріла думка, яка закралася з самого початку брифінгу, ставала все чіткішою. Опір не міг бути настільки дурним, щоб сховатися в першому місці, де б їх стали шукати.
— Сканування периметра завершено, — повідомив Ріко через комунікатор. — Жодних слідів вибухівки чи пасток.
— Можливо, інформація була помилковою? — запитав Кріс.
— Або це... — почала Лу, але її перервав різкий кашель Макса.
— Командире, рух! Три теплові сигнатури на другому поверсі тієї будівлі, — він вказав на напіврозвалену конструкцію перед ними, яка колись, судячи з усього, була адміністративним корпусом.
Лу жестом наказала всім зайняти позиції. По комунікатору вона швидко передала координати групі "Дельта".
— Прийнято, — відповів командир "Дельти". — Блокуємо північний вихід. Ви заходите з півдня.
— Ріко, щось бачиш? — запитала Лу.
Ріко підняв спеціальний бінокль і налаштував його на теплові сканери:
— Три людини. Двоє озброєні, схоже на автоматичну зброю. Третій... дивно. Третій ніби нерухомий.
— Полонений? — припустив Кріс.
— Або поранений, — додала Лу. — Добре, план такий: Джин і я заходимо через головний вхід. Макс, прикриваєш задній хід. Кріс і Ріко — на дах, звідти контролюєте ситуацію.
Вона перевірила заряд свого бластера:
— Пам'ятайте, нам потрібні живі полонені. Стріляти тільки у відповідь і по кінцівках.
Загін кивнув і почав рухатися до позицій. Лу і Джин обережно наблизилися до головного входу — широкого прорізу, де колись були величезні двері.
— Раз, два, три, — прошепотіла Лу, і вони влетіли всередину, тримаючи бластери напоготові.
Перший поверх був практично порожнім, лише бетонні колони підтримували напівзруйноване перекриття. Сходи, що вели наверх, виглядали ненадійно, але все ще були цілими.
— "Дельта" на позиції, — пролунав голос у комунікаторі. — Північний вихід заблоковано.
— Кріс, Ріко? — прошепотіла Лу.
— На даху, — відповів Кріс. — Бачимо вас і... так, бачимо рух на другому поверсі. Трьох людей, як і казав Ріко.
Лу кивнула Джин, і вони почали підніматися сходами, ступаючи максимально тихо. Кожен крок змушував металеві конструкції ледь відчутно скрипіти.
Коли вони досягли верхнього майданчика, Лу завмерла, прислухаючись. Тепер вона виразно чула голоси — принаймні двоє людей сперечалися.
— ...він все одно не виживе, просто залишимо його, — говорив чоловічий голос з явним акцентом нижніх секторів.
— Вісник наказав не залишати нікого, — відповів інший, жіночий голос.
Лу відчула, як її пульс пришвидшився. Вісник. Знову це ім'я. Вона жестом наказала Джин зайняти позицію з іншого боку дверей, які вели до великого приміщення, де знаходилися терористи.
— На рахунок три, — прошепотіла Лу. — Один, два...
Оглушливий вибух струсонув всю будівлю, вибивши двері з петель і відкинувши Лу на протилежну стіну. Щось гаряче і мокре потекло по її щоці — кров. Вуха заклало, а перед очима пливли темні плями.
— Джин! — крикнула вона, але власного голосу не чула через дзвін у вухах.
Крізь пил і дим вона бачила, як Джин, теж поранена, намагається підвестися. З кімнати, куди вони збиралися увійти, виникли дві фігури в масках і з автоматичною зброєю. Вони одразу відкрили вогонь.
Лу перекотилася за найближчу бетонну колону, відчуваючи, як повз неї пролітають заряди бластерів. Крізь шум у вухах вона почула крики в комунікаторі:
— Командире! Командире, відповідайте!
— Засідка! — вона крикнула у відповідь, не впевнена, чи її чують. — Нас засікли!
Вона визирнула з-за колони і вистрілила кілька разів у напрямку нападників. Один з них впав, схопившись за ногу, інший продовжував стріляти.
— Джин! — знову закричала Лу, намагаючись розгледіти, де її напарниця.
— Тут! — долинуло звідкись справа. — Прикрий мене!
Лу вистрілила ще раз п'ять, змушуючи другого нападника сховатися за перевернутим столом. Джин у цей момент перебігла до іншого укриття, ближче до входу в кімнату.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Командирка, Сергій Фішер», після закриття браузера.