Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після тієї імпровізації у філармонії вони вийшли надвір мовчки. Вечір вже опускався на пагорби, залишаючи за собою довгі тіні, що тягнулися вздовж дороги, мов ноти на строкатому нотному стані. Повітря було густим, як оксамит, напоєне запахами прілого листя і диму з коминів.
Андрій ішов трохи попереду. Марта — на відстані кількох кроків. Між ними не було ні слів, ні жестів, але відстань здавалася мізерною. Вони мовчали — не тому, що не мали, що сказати, а тому що все важливе вже було сказане музикою. Це було інше мовчання. Тепле. Живе.
В селі запалювались вогники. З вікон лилося жовте світло, і здавалося, що самі стіни хат слухають тишу, що йде з філармонії. Це була не звичайна тиша. Це була тиша, що народжується після музики, коли серце ще не встигло забути, але вже не може сказати.
Вони зупинилися на старому містку над вузьким струмком. Вода тихо бігла вниз, а дерева віддзеркалювались у ній, як у старому дзеркалі, що зберігає обличчя минулого.
Марта сперлася на поруччя, не дивлячись на Андрія.
— Ви давно не грали, — сказала вона, не дивлячись.
— Надто давно, — відповів він після паузи. — Забув, як це — дихати музикою.
— Але ж ви сьогодні дихали.
Андрій хотів щось сказати, пояснити, що його гра — це не повернення, а лише спалах, остання іскра, але зупинив себе. В її словах було більше правди, ніж у його страхах.
— А ви? — спитав він. — Для чого граєте?
Вона задумалась. Вітер ворушив пасма її волосся.
— Щоб не кричати, — прошепотіла. — Коли боляче, я граю. Коли радію — граю. Моя скрипка говорить замість мене.
Ці слова торкнулись у ньому чогось глибокого. Бо він розумів. Бо колись теж так жив.
— Ми з вами — мовчазні, — сказав він. — Але, здається, обидва кричимо.
Вона усміхнулась, ледь-ледь. Погляд її був сумним, але не закритим.
— І, можливо, саме це нас рятує, — відповіла тихо.
Мовчання знову заповнило простір між ними. Але цього разу — це було мистецтво. Не порожнеча. Не страх. А діалог душ.
Вони повернулися до села вже в темряві. Не торкнулись одне одного. Не попрощались словами. Але обидва знали — щось змінилось. Щось проросло в цій тиші.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
