Читати книгу - "Грот афаліни"

розширювався, зачерпував грунт з різної глибини. Запливи ставали щораз довші. Чим далі від берега, тим менше було гравію і гальки, все більшими ставали каміння-напливи, частіше траплялися тріщини, заповнені майже доверху мулом. Вода не була каламутною, але видно було все гірше, ніж у морі. Не було і тієї рослинності, кольорових коралів і губок, актиній, мало було і риб. А головне — тут було холодніше, ніж у морі.

Нагріб чергове відро, витягнув на берег. Віддав Абдулі й Натачі, а сам сидів на сонці, думав. Не хотілося признаватися навіть самому собі, що весь їхній задум з цим озером і пошуками золота — авантюра. Хоча б розпитали когось або десь почитали, як шукається це золото, як «миється». Кажуть, що є ще «золотий пісок», — а що це таке, на що він схожий? Чи блищать піщинки-крупинки? А коли щось і блищить, то чи все те золото, що блищить? Як упізнати-переконатися, чим визначити? Бо бачив золото тільки у вигляді готових ювелірних виробів, прикрас… Хоч би в тієї НЇ донни Терези. Вогнем палають її перстеньки, сережки, кулони, браслети. Щодня вона змінювала їх або комбінувала по-іншому, особливо коли збиралася на танці.

Чому той Піт з компаньйоном, перш ніж залазити в озеро, перегрібав пісок і гальку в струмках? Чи не тому, що там уже сама вода попрацювала немало, промиваючи і пісок і гравій, осаджуючи на дно найважче — метал?

Виходить, треба і струмки перевірити, не тільки глибоку частину озера. Піт не дурний, коли грібся в них.

— Копуни, треба сісти й щось поїсти! — не витримав Янг. — Не полізу більше, поки добре не нагодуєте.

Абдула сипонув рештки з тазика в озеро, зітхнув.

— Це можна. Їсти і я завжди готовий.

— Янге, тобі треба добре підкріпитись, — сказала Натача і пішла під навислу скелю, де лежала торбинка. — Бувало, як накупаєшся, помокнеш у воді — і чорта з рогами, здається, з'їв би!

— Найтерплячіший це я. У тебе торба он де, а мій згорток під майкою уже мозоль натер на пупі. — І Абдула дістав із-за пазухи свій пакунок. — Ось… привітання від донни Терези.

У згортку були дві надрізані булочки, з надрізів спокусливо виглядали смажені шматочки акулячого м'яса.

А Натача дістала з торби каструльку з пшоняною кашею, добре заправленою кокосовою олією і смаженою цибулею, підсмажені кільця манійоки, п'ять бананів, вузлик, жмень зо дві товченого пшона, сірники, складений ніж з відламаним вістрям.

— З крупи кашу зваримо завтра, а цю зараз розігріємо. Абдула, дрова потрібні! — розпорядилася вона.

— У-у, я й так з'їв би, — завів Абдула, але Янг сказав: «Піди, піди, я потерплю…» — І той поліз на кручу.

Коли Абдула відійшов настільки, що почута їх не міг, Янг промовив:

— Ти знаєш, яке золото в самородках на вигляд? Ні… І я не уявляю. І Абдула… Так от, може статися, що ми і не знайдемо нічого.

— Ну й що? Хай воно згорить! — різко відповіла Натача.

— А я думав, будеш насміхатися.

— Янг, тут так чудово, таємниче… Побудувати б хатку біля води… Або он на тому острові.

— Ага… Чудово!

— …І вдвох жити… Я і він, і нікого навколо, тільки птахи співають.

— А хто він?

— Один казковий принц… на тебе схожий. Янг відчув, як його щоки почали палати.

— Принци не живуть на такому пустирі. Їм столиці подавай, палаци, розкоші.

— А мій принц не буде королевської крові.

Янг подивився на неї, і Натача не витримала, опустила очі і теж зашарілася. Це і Янга збентежило, і він відвернув голову вбік. Але бачив Натачу, хоч і не дивився на неї. Яка гарна вона, як до лиця їй світло-рожеве, з жовтими і блакитними квіточками платтячко! Шнурок, зав'язаний трьома пелюстками…

— З чого тільки проживеш тут? Риби і то пристойної немає. Якби можна було з риби тут жити, люди давно б поселилися. Та й одному чи вдвох — здичавіти можна… Людині люди потрібні.

— І все одно! Озеро — це ти чудово придумав. Така пригода у нас… Я ніколи ще такого не переживала.

— Улетить тобі від батька: кинула роботу, пригод захотілося.

— Я записку залишила, що через добу вернуся і все-все їм розкажу.

— А ще що написала?

— Правду написала… Що йдемо з тобою обстежувати озеро. Тільки про золото жодного слова!

— Ну й правильно… — прокашлявся Янг. — А я забув… Раджу записку… Ех, якби можна було розриватися на дві половини! Щоб і тут побути, полазити і подивитись, як дельфінів ловлять.

— Не горюй, житимеш — побачиш, — розсудливо, наче її мати Према, сказала Натача.

— Абдулі нічого не кажи… про наші сумніви. Хай поки що вірить у золото.

З кущів загукав, забувши про все, Абдула, і Янг пригрозив йому кулаком.

Коли зрештою так-сяк трохи підігріли, трохи припекли кашу й зібралися їсти, з'ясувалося, що немає ложок, не взяли.

— Будемо по-китайському, паличками. А можна і просто п'ятірнею… — Абдула перший запустив пальці в каструлю — і задув на них, забурмотів. Мабуть, обпік. — А краще не паличками, а якісь лопаточки вистругати. — Але він не став робити ні паличок, ні лопаточок, знову запустив у каструлю пальці.

А Янг обстругав кору на двох паличках і подав їх Натачі, потім так само обчистив і собі. Так-сяк пристосувавшись, похапцем їли. Після каші Натача на закуску виділила по одному банану. А потім більшістю голосів вирішили, що Янгові цього замало; він же мокне у воді. Хай з'їсть булочку. Посперечавшись, Янг погодився, але м'ясом поділився з Тота.

— Та що там ложки — дрібниця. А от ліхтар підводний забули, глибиномір забули — це погано. — І несподівано навіть для себе Янг оголосив: — Пошукайте ще в струмках, а я попливу на південний бік озера. В акваланзі повітря хвилин на тридцять, вистачить на одне глибоке занурення. Із запасними балонами завтра лазитиму… тут скрізь… А ви в струмках. Пильно перевірте ті місця, де Піт з напарником лазили… І от що: давай і твою майку, наверху і в трусиках перебудеш, а там холодно… — показав Янг на озеро.

Абдула, як завжди, мовив протягом: «У-у-у…», але майку зняв.

— Допоможе тобі ця майка, як кашель хворобі. Вона ж все одно намокне! — здивувалася Натача.

— Зробимо гідрокостюм «мокрого типу». Вода, що буде під одягом, нагріється від тіла, а свіжа надходитиме повільно. Його майка, моя сорочка — вийде подвійний прошарок.

Натача швидкими рухами розв'язала шнурівку, зняла з себе плаття, зосталася в сорочці.

— На, роби потрійний. А низ у штани убереш.

— Плаття одягати не буду.

— Ну й дурень. Он малайці,