Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

них користь? Це ханові з них задоволення! – цинічно промовив Мустафа.

Назрівала сварка, яку припинила Теміс, суворо нагадавши чоловікові і синові, що в них гість. Ярема до пуття нічого не зрозумів, але вже ввечері, укладаючись спати в домі Мустафи, прямо запитав Васька:

– А чому ти з батьком посварився?

– Мій батько був християнином, – почав Васько. – Але насправді, ні в Бога, ні в чорта не вірив. А потім із вигоди прийняв іслам, узявши собі нове ім’я. І після цього від нашої сім’ї всі друзі відвернулися. Мені тоді двадцять один рік був, і наречена у мене була, Софія. Її батьки одразу відмовили мені й видали Софію за мого найкращого друга. Яремо, ти не уявляєш собі цього жаху – моє життя в єдину мить зруйнувалося. А батькові було байдуже. Він тоді казав, що й дияволу став би поклонятися, якби від цього користь була. Тоді я покинув дім і подався на Січ. Більше іти було нікуди – адже козаки за віру Христову борються, та й не питали мене про моє минуле – ніхто не знав, що я син віровідступника. Спочатку мені дуже важко на Січі довелося – я ані мови, ані звичаїв не знав. А твій хрещений перший час мені дуже допомагав. Якби не він, то я не знаю, як би й вижив. Але йшли роки, образа моя вляглася, і я почав тужити за родиною. Особливо за мамою. Та тільки як повернутися, коли я батькові зопалу такого наговорив, що й згадувати соромно! І ось тепер твоє горе привело мене додому. І, на жаль, батько анітрохи не змінився – як був безбожником, так ним і залишився.

– Прости свого батька, Василю, заради своєї матері. Ти ж не його, а її покарав. Та й самого себе! – мовив Ярема.

– Яремо, знаєш, якби не ти, то я б і не зважився повернутися додому. Я часто сумував за батьками, але не знаходив у собі сили повернутися. І я в неоплатному боргу перед тобою!

– Ми квити, – гірко всміхнувся хлопець, – ти допомагаєш мені шукати сестру.

Наступного дня до Мустафи завітав Сіразі. А побачивши Ярему, сторопів.

– О Аллаху! – вигукнув він, із цікавістю оглядаючи Ярему. – Отже, у Ківілчам є брат-близнюк!

– Ківілчам? – перепитав хлопець.

– Так, Ківілчам – улюблена наложниця хана!

Ярема отетерів, але не від почутого, а від того, що євнух говорив українською мовою. Мустафа, який із реакції Сіразі здогадався, у чому справа, поманив до себе сина і став уточнювати, про що ж саме говорять Ярема і євнух.

– Господи! Як ханська наложниця? Чому? – трохи оговтавшись, почав розпитувати хлопець.

– Ну, тому, що вона дуже сподобалася нашому падишахові, – усміхнувшись на ці дурнуваті запитання, відповів Сіразі. – Мало того, вона стала для нього втіхою!

– О Боже! – заволав Ярема. – Моя сестра стала коханкою цього старого козла?! Господи, яка ганьба!

– Думай, що говориш! – обурився Сіразі. – І дякуй Аллахові, що це чув тільки я!

– Гаразд! Бог із ним, із твоїм ханом! – миролюбно відповів Ярема. – Пане, я сподіваюся, що ти можеш допомогти мені визволити сестру з гарему. Я щедро оплачу твою допомогу.

– Ти мене, мабуть, не зрозумів, ефенді! – поблажливо промовив Сіразі. – Твоя сестра – Ківілчам-бікеч, а не якась там служниця. Вона не просто улюблена наложниця хана, а й улюблена няня маленького султана!

– Ну, то й що! А хіба її не можна потайки вивести з гарему? Я дуже щедро заплачу… – почав говорити Ярема, але замовк, тому що євнух зайшовся сміхом.

– Ти божевільний, ефенді?! – насміявшись, промовив Сіразі. – Ти не розумієш, що я тобі кажу? Твоя сестра – кохана нашого повелителя, і якщо вона, не доведи Аллах, зникне, хан весь Юрт[70] переверне, щоб її знайти!

– Мені байдуже, що він там перевертатиме! Мені потрібна Ярина! І якщо ти не допоможеш мені, то я викраду її з гарему!

– Ти справді божевільний! Нехай помилує тебе Аллах! – здійнявши руки до неба, вигукнув Сіразі, дивлячись на лікаря в пошуках підтримки. – Навіщо ти мене покликав, Мустафо? Щоб слухати, як цей божевільний своїми бездумними словами гнівить Аллаха? Та якщо про це, не доведи Аллах, хоч хто-небудь дізнається, то ми всі поплатимося своїми головами! Вбережи мене Аллах, щоб я до тебе ще коли-небудь зайшов або мав з тобою справу, раз ти приймаєш у себе таких божевільних!

– Ти так часто згадуєш свого Аллаха, Сіразі-ага, що Він неодмінно зійде до тебе і покарає, – глузливо відповів Мустафа. – І не треба тут мені побожного з себе корчити і здіймати руки до неба – у тебе це непереконливо виходить. І ти прекрасно знаєш, що можеш допомогти. Скільки ти хочеш грошей за цю справу?

– Та навіть якщо мені дадуть стільки золота, скільки важу я сам, то я все одно нічим не зможу допомогти, Мустафо, – дещо винувато відповів Сіразі. – Він же просить про неможливе! Та й хіба так погано для його сестри бути в милості і пошані у самого хана? По-моєму, це найвища честь для рабині.

– Ага, старого шкарбуна ночами розважати, наче остання повія, – з огидою буркнув Ярема.

– Ні, ну це ти вже занадто… – Сіразі аж задихнувся від обурення.

– Ти ж справді можеш допомогти, – мовив Мустафа. – Погоджуйся й отримаєш щедру винагороду!

– Ні, – твердо відповів євнух. – Якби це була не Ківілчам-бікеч, то я б із легкістю й охотою допоміг би тобі. Але тут я безсилий, – із цими словами Сіразі швидко пішов геть.

Ярема закрив обличчя руками і гірко зітхнув.

– Що мені тепер робити? – з мукою в голосі промовив він, відчуваючи, як його охоплює відчай. «Господи! Бідна моя Яринка! І за що їй така ганьба?! Але мусить же бути вихід! Не може ж бути так, що її неможливо звільнити? Треба ще раз поговорити з євнухом. Треба умовити його!» – думав Ярема, не помічаючи, як співчутливо дивляться на нього Васько з батьком.

– Виявляється, зручно бути близнюками, – зі смішком промовив Мустафа. – Не всім так щастить! Переклади йому це, Василю!

– Тільки мені це, на жаль, не допомогло, пане Мустафо, – гірко відповів Ярема. – Як мені забрати Ярину з гарему?!

– Чому ж не допомогло? Завдяки своїй пиці ти зробив півсправи – знайшов сестру. І не впадай у відчай! Ханська пристрасть не постійна, а Сіразі – жадібна до золота тварюка, тобі варто почекати, поки твоя сестра набридне ханові, а потім