Читати книгу - "Донор для небіжчика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але вони недовго залишалися самі, хоча двері не відчинялися жодного разу.
У процедурному кабінеті виник маленький лікар, кругленький і рожевощокий, надзвичайно схожий на доброго лікаря Айболитя. І ще одна постать — набагато крупніша, яка чимось нагадувала санітара. Обличчя в санітара було плоске, наче намальоване, довгий розстебнутий халат (оскільки на ньому не було ґудзиків), відкривав могутні безволосі груди й мускулистий живіт.
Несподівані відвідувачі нагадували рухомі фігурки, створені з диму.
Маленький лікар, схожий на Айболитя (у дванадцятирічного Гери чомусь виникла впевненість, що його варто називати Ай-Болить), підійшов до сплячого Лозинського й заговорив. Голос у нього був приємний.
«Ти, напевно, не дуже зрадів би нашій зустрічі, Феліксе, якби міг знати, — м’яко вимовив Ай-Болить, — якби… — він захіхікав, — …ти знав про всі наші зустрічі. Але зараз ти знову можеш мені зробити одну маленьку послугу. Я погоджуюсь і на таке співробітництво… колего, — він знову хіхікнув і витягнув з кишені свого білосніжного акуратненького халата щось схоже на шприц із довгою голкою. Всередині була якась слизька темно-сіра субстанція (хоча це й перебувало всередині шприца, в Гери виникло відчуття чогось саме слизького). — Це моє маля. Я дуже довго працював над ним, і для мене дуже важливо, щоб ти, Феліксе, все виконав правильно. Я покладаюсь на тебе. Може, колись я винагороджу тебе, якщо ти побажаєш… якщо припиниш упиратися…»
Потім він уклав дивний шприц у руку Лозинського й дав короткі чіткі вказівки.
Спочатку Гера подумав, що шприц вивалиться з безвладної долоні сплячого хірурга на підлогу, але рука лікаря стислася, і він почав уставати з кушетки. Його очі, як і раніше, залишалися закритими. Видовище було не з приємних.
Лікар підійшов до Германа. Застромив голку шприца в перехідну гумову трубку крапельниці, з’єднану з рукою Германа, і ввів вміст шприца. При цьому він усе виконував так, наче прекрасно бачив із закритими очима. Хоча рухами нагадував повільного обережного робота.
«Прекрасно, молодець, Феліксе! — похвалив задоволений Ай-Болить і забрав назад свій порожній шприц, коли Лозинський закінчив і знову ліг на кушетку в тій самій позі, немов нікуди й не підводився. — Дуже добре, Феліксе, це тобі обов’язково зарахується, і… я не прощаюся».
Потім, посміхаючись, маленький лікар наблизився до Германа.
«До зустрічі через півтора року», — його очі, немов у мертвої ляльки, яскраво блиснули. Хоча він і посміхався, його очі залишалися зовсім мертвими.
Але не байдужими.
«Як тобі сьогодні наш Фелікс? — Ай-Болить обернувся до величезного санітара, що височів за ним, як статуя. — Правда, він може бути золотком?»
Санітар голосно зареготав, як найгірший у світі актор, що дуже довго готувався до цього моменту.
Через три тижні Герман повернувся додому…
Він знову взявся до роботи, і життя пішло звичним руслом.
Однак Гера-в-портреті добре запам’ятав дату, яку назвав таємничий маленький лікар…
Півтора року.
Рівно через півтора року воно відміряло свій термін…
Усе почалося вночі, коли до Германа прийшов уві сні Ай-Болить (якщо це було сном). Його візит був коротким, маленький рожевощокий лікар сказав лише три фрази:
«Наш маленький дружок уже зачекався, і ти мусиш йому трошки допомогти, Геро. Зроби тест. Йому ТРЕБА, щоб ти знав про нього».
Вранці Герман прокинувся з раптовою (і абсолютно абсурдною) впевненістю, що йому необхідно пройти анонімний тест на ВІЛ…
Протягом двох наступних місяців Гера-в-портреті спостерігав, як Герман-дорослий, упевнений, що інфікований смертельним вірусом, гарячково намагався знайти відповіді на запитання: ЯК і КОЛИ.
Часом він навіть розмовляв по кілька годин сам із собою, точніше, з ним — Герою-в-портреті, немов розуміючи, що…
І Гері іноді здавалося, наче він йому відповідає…
…А потім почався кошмар.
Гера побачив, як…
…КККККККК-Ц!..
…і все забув.
…Цей сліпучий спалах-спогад пронісся в мозку Відривача за якусь частку секунди.
Але тим сильніший був удар…
Тому що «машина» побачила своє власне обличчя чужими очима й це порушило якусь хистку внутрішню рівновагу; чи тому що раптовий вибух спогадів розірвав життєво важливі зв’язки; чи з якоїсь іншої причини — але розрахунок Незалежного Експерта виправдався — «машина»… дала Тріщину!
Монстр обірвав резонуючий, як сам простір, крик, будучи вже на дев’яносто дев’ять відсотків Відривачем і на один відсоток пробуджуючись Германом.
Процес заключної трансформації, що в найближчі хвилини мала поставити останню крапку в його перетворенні, спочатку сповільнився, а потім і взагалі припинився.
Загострені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.