Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

майстерність лікаря Девіда Брауна та любовна турбота дружини, але воно продовжує виконувати свою функцію: робити моє життя світлішим і приємнішим.

Суть письма не в грошах, славі, жінках чи друзях. Вона зводиться до збагачення життів людей, які читатимуть ваші твори, і збагачення вашого власного життя. Письмо мотивує, живить, стимулює та ощасливлює. Частина — можливо, завелика — цієї книги присвячена тому, як я навчився писати. Але здебільшого в ній ідеться про те, як робити це краще. А ще — і в цьому її найбільша цінність — вона слугує дозволом: писати можна, писати треба, а якщо стане відваги почати, писати вийде. Письмо — це магія, жива вода, як і всяке інше мистецтво. Вода безплатна. Тож пийте.

Пийте і напувайтеся.

І на додачу, частина 1. Зачинені двері, відчинені двері

Згадуючи в цій книжці про свою короткочасну кар’єру спортивного журналіста в лісбонській газеті «Weekly enterprise» (більше того, я був усім спортивним відділом в одній особі, містечковим Говардом Коселлом[290]), я навів приклад того, як відбувається процес редагування. Той приклад був вимушено коротким і стосувався нехудожнього письма. Наведений нижче уривок — із художнього твору. Абсолютно сирий, із розряду того, що я роблю за зачиненими дверима, — роздягнена оповідка, на якій лише шкарпетки та сімейні труси. Раджу вам уважно цей уривок прочитати, перш ніж переходити до відредагованої версії.

Далі — відредагована версія цього самого початкового уривка. Тепер оповідка вдягається, причісується і, можливо, додає крапельку одеколону. Коли ці зміни буде внесено в мій документ, я буду готовий відчинити двері та зустрічати світ.

Причини більшості змін зрозумілі самі собою. Я впевнений: якщо туди-сюди погортаєте обидві версії, то зрозумієте їх майже всі та, сподіваюся, побачите, наскільки сирою є перша чернетка твору навіть у так званого «професійного письменника», коли уважно придивитися.

Більшість змін — скорочення, покликані прискорити оповідь. Я скорочував із думкою про Странка: «Уникайте непотрібних слів», — а також аби відповідати поданій вище формулі: 2-га чернетка = 1-ша чернетка — 10 %.

Я виокремив кілька змін для короткого пояснення:

1. Ясно, що назва «Готельна історія» ніколи не переплюне «Убийдозер!» або «Норма Джин, королева термітів». Я просто так всунув її в першу чернетку, бо знав, що краща з’явиться в процесі (а коли не з’являється, редактор зазвичай пропонує власні ідеї кращої назви, як правило, з жахливими наслідками). Мені подобається «1408», бо це «історія про тринадцятий поверх», а цифри в сумі дають число 13.

2. Остермеєр — довге та галайкувате ім’я. Замінивши його на Олін за допомогою функції «Замінити все», мені вдалося одним рухом скоротити оповідання на п’ятнадцять рядків. А ще, доки закінчив писати «1408», я зрозумів, що ця оповідка, скоріше за все, ввійде до аудіозбірки. Мені доведеться особисто начитувати оповідання, і якось не хочеться сидіти в кабінці звукозапису та цілий день промовляти Остермеєр, Остермеєр, Остермеєр. Тож я зробив заміну.

3. У цьому місці я багато думаю замість читача. А оскільки більшість читачів можуть думати самостійно, то я спокійно скоротив абзац із п’яти рядків до двох.

4. Надто постановочно, надто розжоване очевидне, і надто незграбна передісторія. Геть її.

5. Ага, ось і щаслива гавайська сорочка. Вона з’являється і в першій чернетці, але тільки на тридцятій сторінці. Запізно для важливого елемента реквізиту, тож я переніс її на початок. Є старе театральне правило: якщо в першій дії на стіні висить рушниця, у третій дії вона має вистрілити. Протилежне теж справджується: якщо щаслива сорочка головного героя відіграє роль у кінці оповідки, її треба представити на початку. Інакше це скидатиметься на deus ex machina (чим вона, ясна річ, і є). Тому переписуємо: «— Так, — сказав Майк, утримуючи погляд, — Головне, що моя щаслива гавайська сорочка на мені, — він усміхнувся. — Вона відлякує привидів».

6. У першій чернетці читаємо: «Він сів в одне з крісел перед столом». Ну так, куди ж йому ще сідати? На підлогу? Не думаю, тому викидаємо. А ще викреслюємо все про кубинські сигари. Це не лише банально, а ще й із розряду фраз, які погані хлопці завжди кажуть у поганих фільмах: «Візьми сигару! Це кубинські!» Нашовонотреба!

7. Ідеї та базова інформація в першій та другій чернетках однакові, проте в другій чернетці все зайве вирізається до ноги. Дивіться! Бачите проклятущий прислівник, оте «невдовзі»? Розчавив його. Безжально!

8. А дещо я не викреслив… не просто прислівник, а ще й свіфтик: «— Ну, — добродушно сказав Майк…», проте я