Читати книгу - "Цитадель, Антуан де Сент Екзюпері"

підстави вважати, що ті люди пов’язані одні з одними?

Вони розповіли мені про схожість їхніх учинків, їхню спорідненість відповідно до того або того критерію, про місце їхніх зборів.

- Що дає вам підстави вважати, ніби вони загрожують імперії?

Жандарми розповіли мені про їхні злочини, про хабарі, які дає дехто з них, про зґвалтування, які скоїв дехто з них, про боягузливість, властиву багатьом, про їхню бридкість.

- Ет! - мовив я.- Я знав ще небезпечнішу секту, бо ніхто ніколи не мав наміру подолати її!

- Що за секту? - квапливо запитали мої жандарми.

Адже жандарм, народившись, щоб бити, хиріє, коли немає поживи.

- Секту людей,- відповів я їм,- які мали родимку на лівій скроні.

Жандарми, нічого не зрозумівши, схвалили мої слова буркотінням. Адже жандарми можуть бити, не розуміючи. Вони б’ють кулаками, в яких немає мозку.

Проте один з них, що колись був теслею, кашлянув двічі або тричі:

- Вони не виявляють спорідненості між собою. Вони не мають місця зборів.

- Звісно,- погодився я.- Саме в цьому й полягає небезпека. Таж їх годі помітити. Але, тільки-но я оприлюдню указ, який зробить їх об’єктом публічного гніву, ти побачиш, як вони шукають одне одного, об’єднуються, живуть спільно і, постаючи проти правосуддя народу, усвідомлюють себе як касту.

- Щира правда,- схвалили мої жандарми.

Але колишній тесля кашлянув знову:

- Я знаю одного з них. Він лагідний. Великодушний. Чесний. Дістав три рани, захищаючи імперію…

- Атож,- мовив я.- Невже з того, що жінки безтямні, ти виснуєш, що серед них немає жодної, яка засвідчить свій розум? Невже з того, що полководці галасливі, ти виснуєш, мовляв, серед них, тут або там, немає жодного, що був би боязливий? Не зупиняйся на винятках. Відібравши носіїв певної ознаки, перевір їхнє минуле. Вони були призвідцями злочинів, викрадень, зґвалтувань, хабарів, зрад, ненажерливості та безсоромності. Невже ти вважаєш, ніби вони чисті від таких нечесть?

- Звичайно, ні,- скрикнули мої жандарми, і в їхніх кулаках прокинулося бажання.

- Коли на дереві з’являються гнилі плоди, за ту гниль ти дорікаєш плодам чи дереву?

- Древу! - крикнули жандарми.

- А кілька здорових плодів звільняють його від догани?

- Ні! Ні! - кричали жандарми, які, на щастя, любили свою роботу, яка полягала не в тому, щоб звільняти від догани.

- Отже, було б справедливо очистити імперію від тих, хто має родимку на лівій скроні.

Але колишній тесля кашлянув знову.

- Сформулюй свої заперечення,- сказав я йому, тим часом як його товариші, керуючись своїм нюхом, красномовно поглядали на його скроню.

Один з них, посміливішавши, уважно глянув на підозрілого:

- А той, що він його, як казав, знає… часом не його брат… або батько… або хтось із родичів?

Усі буркотом підтвердили свою згоду.

І тут спалахнув мій гнів:

- Ще небезпечніша секта тих, хто має родимку на правій скроні! Ми навіть не думали про це! Отже, вона маскується ще краще. Але незмірно небезпечніша секта тих, хто взагалі не має родимок, бо ці ходять у камуфляжі, невидимі, як змовники. Зрештою, від секти до секти, я засуджую секту всього людства, бо саме вона з усією очевидністю є джерелом злочинів, викрадень, зґвалтувань, хабарів, зажерливості й безсоромності. А оскільки жандарми, крім того, що жандарми, ще й люди, я почну з них, удавшись до такого зручного засобу, як необхідна чистка. Ось чому я наказую жандарму, що сидить у вас, викинути людину, яка сидить у вас, на тюремне звалище моїх цитаделей!

Мої жандарми пішли, приголомшено сопучи й міркуючи без великого результату, бо ж міркують вони кулаками.

 

Проте я затримав теслю, що опустив очі і вдавав скромність.

- Слухай, тебе я позбавляю посади! - мовив я йому.- Істина теслі витончена й суперечлива, бо дерево чинить йому опір, і аж ніяк не є істиною жандарма. Якщо підручник позначає чорним носіїв родимки на скроні, мені подобається, коли жандарми, тільки-но почувши, що йдеться про тих людей, відчувають, як їм стискаються кулаки. Мені подобається, що капрал оцінює тебе відповідно до твого вміння виконати поворот. Бо капрал, якщо матиме право судити, простить твою незграбність, якщо ти видатний поет. Так само простить і твоєму ближньому, бо той побожний. А також ближньому твого ближнього, бо той взірець чесноти. Отак запанує справедливість. Та коли під час битви мої солдати бодай трохи невправно виконають поворот, ось вони вже збилися безладною купою серед великого гамору і їм не уникнути кривавої різанини. Тож нехай їх тепер утішить добра оцінка капрала! Тому я посилаю тебе до тесль, бо боюся, що твоя любов до справедливості - там, де вона недоречна,- проллє коли-небудь непотрібну кров.

 

CCXIII

 

 

Пішовши звідти, я звернувся до Бога з такою молитвою:

«Господи, я визнаю як тимчасові суперечливі істини - дарма що не на моєму рівні можна вирізнити головну поміж них - солдата, який прагне ранити, і лікаря, який прагне зцілити. Я не примирюю в літеплому напої трунки крижані і пекучі. Я не хочу, щоб ранили й лікували помірковано. Я караю лікаря, який відмовляється піклуватись, і караю солдата, який відмовляється завдавати ударів. Мені байдуже, що слова неадекватні. Адже, бачу, лише пастка, зроблена з різних матеріалів, ловить мою здобич у її єдності, і ця здобич - певна людина з певними рисами, а не іншими.

Я шукаю напомацки твої божественні силові лінії і, за браком свідчень, призначених не для мого рівня, кажу, що маю слушність у виборі обрядів церемоніалу, якщо під час нього я звільняюсь і дихаю на повні груди. Отак і мій скульптор, Господи, що задовольняється даним рухом уліво, дарма що не знає чому. Адже йому здається, що він тільки так наснажує глину силою.

Я йду до тебе, як дерево, що розвивається відповідно до силових ліній своєї насінини. Сліпий, Господи, не знає нічого про вогонь. Проте у вогні є силові лінії, що їх відчувають долоні. Сліпий іде крізь терни, бо всяке перетворення болюче. Господи, я йду до тебе завдяки твоїй милості вздовж схилу, який спонукає розвиватися.

Ти не опускаєшся до свого створіння, і мені годі сподіватися чогось іншого,