Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

class="p">Розділ 81

Загнані

Джо підіймає гвинтівку і стріляє у заднє вікно. Я накриваю собою Джилліан і Браянта, повертаючись до пострілів спиною.

Всередині машини швидкої хаос — кулі розбивають скло, прошивають металеві стіни й решетують дірками двері.

Я відчуваю гострий біль у стегні, а ще в боці.

Стакато гвинтівки затихає, і чути лише, як ми дихаємо. Джилліан притислась до мене під грудьми, її голова впирається мені в підборіддя.

Вона накрила своїм тілом пораненого поліціянта — ще один шар людяності, який намагається його захистити.

Чути глибокий свистячий звук, ніби хтось силкується дихнути.

Джилліан повертається до мене, прибирає пасма попелясто-русявого волосся й шепоче:

— З тобою все гаразд?

— Гадаю, так, — намагаюся вимовити я, та з рота тече кров.

Її обличчя, всього за кілька дюймів від мого, сповнюється жаху від вигляду червоної слини на моїх губах.

Я розумію, що той свистячий звук — то я. Одна з куль Джо потрапила в ребро, роздробивши його.

— Стривай, — каже Джилліан. Вона вилазить з-під мене й повзе до дверей.

Я намагаюся вимовити «не виходь туди», та починаю кашляти.

Вона хапається за ручку прочинених задніх дверцят і зачиняє їх зсередини.

Горішнє вікно все в дірках, та здебільшого ціле. Хоча не знаю, яка нам із нього користь. Ще одна хвиля куль від Джо — і скло, скоріше за все, не витримає.

За кілька секунд ручка починає торохтіти — Джо намагається відчинити дверцята.

Ми з Джилліан схвильовано спостерігаємо; згодом звук стихає.

— Думаю, він пішов, — каже Джилліан.

— Ні, не пішов, — булькочу я.

— Тео, скажи мені, що робити!

Вона обмацує моє тіло й знаходить рану в грудній клітці.

— Як він? — питаю я, задихаючись.

Джилліан торкається шиї поліціянта й перевіряє пульс.

— Живий. Тепер допоможи залатати тебе.

Вона допомагає мені сісти.

— Немає часу...

— Маячня. Кажи, що робити!

— Рукавички, — важко дихаючи, промовляю я.

Вона порпається в купі медикаментів, знаходить ящик із синіми рукавичками й надіває їх.

— Тепер що?

— Рана глибока? — питаю я.

Джилліан обмацує поранення, обережно намагаючись дізнатися, чи є отвір, що може свідчити про те, що куля всередині.

— Трясця! — викрикую я — тіло пронизує гострий пекучий біль.

Вона відсахується.

— Вибач!

— Нічого... це добрий знак.

— Я відчуваю твоє ребро. Здається, воно зламане.

— Отвору немає. Візьми... бинт... аби кров згорнулася, — задихаючись, вимовляю я.

Сподіваюся, внутрішня кровотеча — це лише тимчасовий симптом. Якби крізь грудну клітку й легені пройшла куля, я був би мертвий уже за кілька хвилин.

Джилліан відкриває пакет із такими самими бинтами, що ними я перев’язував Браянта, і притискає до моєї шкіри. Згортувальна речовина змішується з кров’ю і починає формувати пломбу зупиняючи кровотечу з рани.

Та я все одно почуваюся очманілим.

— Тео?

Джилліан підіймає руку з підлоги. Вона вся у крові.

— Здається, тебе поранено в ногу, у двох місцях.

Вона оглядає моє тіло й тисне на стегно. Відчуття таке, ніби мене вдарили ножем.

— Мені так шкода! Принаймні куля пройшла навиліт. Здається.

Джилліан знаходить ножиці й розрізає мені джинси.

— Ногу теж обмотати?

— Затисни... — кажу я крізь зціплені зуби. — Зроби тампон...

Іноді найкращою польовою перев’язкою стає кругла затичка, яка повністю перекриває рану. Це може врятувати життя, а може й нашкодити, залежно від характеру рани. Для діри у м’язі мого стегна це найдоцільніше рішення.

— Такий? — питає Джилліан, тримаючи аплікатор, схожий на шприц.

— Так...

Без попередження — що, мабуть, на краще — вона притискає його до рани. Біль настільки сильний, що на якусь мить я відключаюся.

Я приходжу до тями, коли Джилліан дає мені ляпаса й називає моє ім’я.

Мені холодно, я відчуваю слабкість.

— Так...

— Ти втратив багато крові.

— Бо в мене кровотеча, — безглуздо бовкаю я.

— Може, ввести тобі штучної крові?

Джилліан тримає в руці пакет.

— Зможеш... зможеш... знайти вену?

— Так. Мабуть.

Я настільки втомлений, що навіть несила відповідати.

— Тео! Лишайся зі мною!

Вона знову дає мені ляпаса.

— Як... жорстоко.

В очах починає темніти. Я відчуваю гострий біль у руці, потім поступово опановую себе.

Джилліан чіпляє пакет зі штучною кров’ю на дверній ручці над нашими головами. Кінець ввіткнуто мені в руку.

— Правильно? — питає вона.

— Так. Кров ще йде?

— Здається, ні.

Джилліан фіксує голку в моїй руці, обмотуючи її бинтом.

— А що Джо? — питаю я.

— Уже кілька хвилин як не чути. Гадаю, підмога на підході.

Хотів би я в це вірити. Та, відчуваю, ще не скоро хтось прийде нас рятувати. Він не міг просто полишити нас і піти геть.

Я намагаюся втриматись вертикально, та заледве можу поворухнутися. Спираюся на стіну й намагаюся віддихатись.

Джилліан крутиться навколо мене, перевіряє бинти, потім упевнюється, що з поліціянтом досі все гаразд.

Раптом вона завмирає і дивиться вгору, схиляючись наді мною.

Я готовий спитати: «Що сталося?» — а тоді чую звуки важких кроків, що наближаються до задніх дверцят швидкої.

Крізь потрощене скло ми бачимо, як рухається тінь.

Повітря розриває страшний скрегіт: Джо ввімкнув якийсь механічний прилад. Швидку заповнює шум, доки він ріже дверцята пилою по металу.

Джилліан розвертається і прикриває мене спиною, аби захистити.

— Перевір, чи є у поліціянта пістолет, — шепочу я, зболено дихаючи.

Вона тягнеться повз мене, намагаючись намацати його кобуру.

— Не можу знайти...

Слова завмирають на її вустах, коли горішні дверцята падають додолу.

Через її плече я бачу величезну мов гора, постать — це Джо.

Кремезна рука просовується всередину й хапає Джилліан за щиколотку.

— Тео! — кричить вона, доки він тягне її до себе.

Я намагаюся взяти її за руки, втримати, та вона вислизає ще до того, як я знаходжу сили поворухнутися.

Джилліан хапається за дверну коробку, намагається зачепитися. Джо надто сильний. Він витягає її, і вони зникають з мого поля зору.

Він її забрав.

Забрав її першою.

Він знає, що я тут, ледь живий, ні на що не здатний.

Так він змушує мене страждати.

Розділ 82

Невсипущий

Її немає.

Я намагаюся підвестися. Світ навколо починає крутитися, ноги підкошуються, і я падаю прямісінько на Браянта.

З нього виривається стогін.

Йому потрібна допомога. Трясця, мені самому потрібна допомога.

Я намагаюся звестися на руки й ноги, щоби