Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

Без перебільшення. Вони й раніше були нічого, цілком симпатичні, навіть для дуже вибагливого і вимогливого поціновувача жіночої краси, але зараз — це треба було бачити! До мене танцюючою ходою наближалися дві грації! Купання чудовим чином прибрало, де було чогось із надлишком, додало там — де трохи не вистачало. Все розгладило, відформатувало, підтягнуло і видало в покращеній, більш еластичній і навіть на вигляд, пружній та оксамитово-гладкій упаковці.

Оце апгрейд! А мене?!

Ну, немає в світі справедливості!.. Я знаю, що народна мудрість твердить, ніби чоловікові достатньо бути хоч на йоту красивішим за диявола, щоб зривати кращі квіти (плоди?) в жіночому саду, але все ж таки… Справа принципу. Не треба робити з мене Ален Делона чи Тома Круза, але, наприклад, кубики намалювати на животі, чи крильцята ширше розсунути можна було? А якщо без образ — пощастило дівчатам. Та й мені, в кінцевому рахунку, як споживачеві. За таку купіль усі перші леді світу, особливо ті, яким набагато більше задекларованих двадцяти п'яти, віддали б усе. У тому числі й своїх чоловіків, разом із їхніми посадами та мільярдами…

— Ну, і чого ти тут сидиш, порося? — поцікавилося перше чарівне видіння, судячи з тембру голосу та інших параметрів у сукупності те, що раніше було Листицею.

— Та ось, — показав я красуням бутерброд. — Так захотілося їсти, аж у животі закрутило.

— Ну правильно. Ти чоловік, тобі більше треба.

Ось він досвід заміжньої жінки. Вирішено – призначу тебе коханою дружиною. А кирпату, якщо можна такою прозою обізвати цю дивовижну мініатюрну фігурку, щоб носик свій не задирала вище брів, зараз до праці запряжемо. Тому що навіть кіт Матроскін стверджував, що спільна праця, для його користі, усіх робить більш шляхетними...

— Милко, принеси мені, будь ласка, водички… Хліб запити…

Може, дівчина й здивувалася, такому дорученню, але сперечатися не стала. Взяла шолом і пішла по воду. Ось тільки вихляла при ходьбі, дечим приємним погляду, з обурливо завищеною амплітудою.