Читати книгу - "Воїн-1. Незвідані світи, Олег Говда"

Розділ 39

Листиця проводила її задумливим поглядом, потім подивилася на мене. Знизала плечима, ще раз оглянула всю доступну панораму і присіла поряд, притуляючись спиною до спини.

— Розповісти нічого не хочеш, Владе Твердиличу?

Купання, схоже, покращує весь організм, а не лише оболонку. Он як уважно й розумно поглядає. Куди там «розумно», вона ж мені співчуває? Трясця!

— Хочу, Листочку, — я вивернувся, притягнув дівчину до себе і цмокнув у носик. — Та тільки не той зараз настрій. І взагалі, спершу розібратися треба.

— Мене, значить, за водою відіслали… — скептично хмикнула Милка, підкравшись ззаду. — А самі одразу цілуватися?

Я піднявся швидше, ніж усвідомив, що небезпека уявна. Зате встиг підхопити, вибий з рук шолом.

— Що ж ти так, не акуратно, — дорікнув дівчині, переставляючи місцями події. — А якби я не встиг? Вдруге за водою бігти довелося б…

Мати чесна, це що таке в мене в руках? Абияк прокований шишак, що вийшов з рук далеко не найкращого майстра (а інакше як би він дістався звичайному ополченцю?) — перетворився на справжній витвір мистецтва. І я маю на увазі не лише обробку чи неймовірну легкість виробу. Цей шолом відрізнявся від попереднього, як… Та дідько його знає, як що?! Як "Москвич" від "Майбаха". Дивлячись на обладунок, я відчував, ні — знав, що вдягнувши його, можна більше не думати про захист. Цей шолом витримає будь-який удар та будь-якою зброєю. Крім прямого влучення моргенштерном* (*«ранкова зірка» — комбінація булави та бойового ланцюга) у чоло.

Від надлишку емоцій, я спершу потяг «посуд» до губ і тільки зробивши ковток, зрозумів, що вчинив необдумано. Вода призначалася не мені, про що свідчив навіть смак напою. Розхвалена дівчатами «солодка» водиця виявилася найгіршим зразком водопровідного походження. Гірка, гидка, тільки хлоркою не віддавала. Це, мабуть, щоб скоріше в'їхав і не переводив даремно.

Не дурень, натяк зрозумів. Я ступив до наших пожитків і вилив воду на шкіряну курточку гхнола.

Здвоєне зітхання крайнього подиву засвідчило, що чарівну метаморфозу бачу не тільки я. Цікаво, а що ж мої красуні раніше сліпими були? Чому не помічали, як подруга після купелі погарнішала? Чи вперто не хотіли з цим погоджуватися, не маючи змоги порівняти із собою? Гаразд, про таємниці загадкової жіночої душі поміркуємо якось згодом.

Я нахилився й підняв з землі оновлений обладунок. Зроблений він був із невідомого мені металу, що відливав пляшковою зеленню. Але, що найважливіше — важив обладунок не більше п'яти кілограмів. При тому, що я десь чув, ніби лорика сквамата* [*лат., — Лори́ка сквама́та — тип давньоримського панцира, який набирався з лусок на тканинній основі] зазвичай важчий за повноцінний кований лицарський обладунок.

  Метаморфоза була оцінена майже миттєво та з властивою хранителькам домашнього вогнища практичністю. Мої дівчата схопили в два оберемки все наше майно і наввипередки помчали до водоспаду. Я б теж не заперечував, подивитися процедуру апгрейду, але мусів дотримуватися закону острова, який чітко розмежував ділянки «М» і «Ж».

Загалом, якщо відволіктися від генної теорії, то напрошується лише один висновок, озвучений ще нашими предками. Воїни бувають або світлими, або темними — і це я не про колір плаща чи шевелюри. А кожна жінка трохи відьма — зараз знову ж таки не про тещу чи поганий характер.

Я прямо на власні очі побачив, як розпчихалася дружина козака Василя у фільмі «Пропала грамота», нюхнувши тютюну, що має властивість виганяти нечисту силу.

Проводячи аналогію, з великим ступенем ймовірності можна припустити, що після змін, які відбулися в процесі купання, я замість дівчат отримав два покращені зразки відьми звичайної? Жах!.. Хоча, своя відьма все ж таки — краще відьми чужої. До пори до часу. Ось так… Ну та гаразд, семи смертям не бувати, а однієї не обминути… І поки компетентні органи, що стоять або сидять на хмарах, зацікавлені в моєму подальшому функціонуванні, ніщо не заважає помитися. Так-так, шляхом аутодафе.

Трохи нервуючи і кепкуючи над самим собою, для зняття стресу і одночасного підняття духу, я ступив у полум'я. Але не як у двері, наскрізь, а обережно, з самого краєчку.

Багаття не заперечував. Навіть зраділо. Умить обмацало мене всього з ніг до голови, наче рушником обмахнуло, і я миттєво відчув: як пройшла втома, додалося сил і впевненості. Так що з вогню я вийшов чистенький і сяючий, як нова монета. І такий самий, готовий до вживання. Жадані кубики преса, щоправда, так і не з'явилися, та й з плечима все як і раніше — не тиснуть. Ну і добре, значить, — колишній одяг можна буде зодягнути, не прорізаючи отвори для крил.

Нагота вона, звичайно, теж має свою перевагу, особливо на пляжі, але взагалі без «другої шкіри» — цивілізованій істоті якось незатишно. А так, кольчугу натяг, перев'яззю з мечем затягнувся і — одразу зовсім іншою людиною почуваєшся. Ніщо не заважає та не відволікає. Особливо, якщо до тебе наближаються дві амазонки. На вигляд — знайомі, але не відомо з якою ціллю. Цілком ймовірно, що «на обличчі ще прекрасні, але вже люті всередині».

— Владе! Владе! Дивися, що у нас вийшло!

Мені й без їхніх захоплених зойків чудово видно — вийшло добре. Весь обладунок і амуніція зробила крок у своєму розвитку, як мінімум, на щабель вгору. Навіть без урахування застосування передових технологій у виготовленні та використанні невідомих матеріалів. З відстані здавалося, ніби на дівчатах не лати, а просто луска, що зовсім не сковує руху. На поясі у кожної висів короткий меч, а в руках мої амазонки стискали держаки коротких двометрових списів з довгим листоподібним жалом. Коротшим і вужчим, ніж у протазана, але теж цілком значним. Я б навіть сказав: перо зброї виглядало неймовірно хижим. Якраз для жінки, яким витонченість і стиль, здебільшого важливіші за доцільність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍