Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

15.2

— Але…

— Не обговорюється, — сухо промовляє чаклун, пов'язуючи рушник навколо стегон. — Для твоєї ж безпеки.

— Чому?

— Це може принести тобі лихо, — в голосі Темного Лорда чути гіркоту. — Тому прошу тебе, не звикай, навіть подумки не клич мене на ім'я. Серед магів є чимало читців думок, тому…

Він бере другий рушник, кидає його на плече та неквапливо крокує в мій бік. При спробі піднятись з приступка мої ноги зрадливо підкошуються, і я знесилено плюхаюсь назад. Ніяк не прокоментувавши мій стан, чаклун підходить до краю купальні, стає на одне коліно, підхоплює мене під пахвами та легко, наче дитину, витягає з купальні.

— Добре, як скажеш, — тихо промовляю я, спостерігаючи, як чоловік спритно обтирає мене рушником, притримуючи при цьому однією рукою, аби не впала. —  Власне, я хотіла сказати… Якщо ти не хочеш розповідати мені про те, що сталося насправді… Я не наполягаю.

Чаклун хмикає, але нічого не відповідає. Натомість обмотує мене рушником, підхоплює на руки та притискає до себе.

— А якщо будь-яке знання про тебе настільки небезпечне, то, мабуть… Мені дійсно краще не знати, — гірко додаю я.

— Насправді це лише питання частоти та доцільності використання того чи іншого знання, — голос Темного Лорда лунає задумливо. — Невчасно промовлене ім'я може викрити мене і нашкодити тобі. Це лише одне слово, за яким легко не встежити. Моя ж історія загалом складається з багатьох частин. І кожна з них за минулі століття обросла такою кількістю вигаданих подробиць, що складно розібратися, де правда, а де — брехня.

Він обережно проносить мене крізь дверний проріз, і ми опиняємось у покоях. За вікном вже сутінки, тому я розумію, що слова про казку на ніч можуть бути цілком буквальними за змістом.

— Але правда може тобі не сподобатися, — із коротким зітханням додає чаклун, відносячи мене до ліжка. — Та й мені не надто приємно згадувати скоєне. Але якщо тобі цікаво… Ти впевнена, що хочеш знати?..

З цими словами він обережно садить мене на ліжко. А за мить до цього я помічаю, як край ідеально розправленої ковдри потихеньку повзе до середини ліжка. Сам.

І відповідь на запитання приходить практично одразу.

— Так, хочу, — тихо, але впевнено відповідаю я. — Мені цікаво, як все так… вийшло. Я хочу зрозуміти, чому ти вчинив так, а не інакше. І що саме з розповіді Айни про тебе — неправда. Ну, окрім імені.

Чоловік проводить пальцями по моєму волоссю, і водночас із цим по моїй спині пробігає хвиля тепла. Обережно торкаюсь пасма на грудях — повністю сухе, хоча хвилину тому з нього мало не капала вода. А що, зручно. Може, й самій цьому навчитись при нагоді?..

Підчепивши пальцем край рушника, чаклун стягує його з мене і кивком запрошує вкладатись. А мене двічі й просити не треба — відштовхнувшись п'ятками та піджавши ноги, пірнаю під ковдру, блаженно розтягаючись під її затишною важкістю. Відчуваю рух праворуч — Темний Лорд теж лягає. Повертаюсь до нього та опиняюсь в міцних обіймах, з яких не змогла би вирватись, навіть якби захотіла. Він теж повністю оголений — шкіра хоч і відчувається прохолодною, але не настільки, щоб це здалося неприродним. І серце б'ється. Дуже повільно, але все ж…

— Це доволі довга історія, — подих чоловіка лоскоче мою маківку, — тому якщо заснеш десь посередині — я не ображусь.

Я пирхаю в груди чоловіка, після чого зручніше вмощую голову на його передпліччі.

— Якщо ця історія виявиться настільки захопливою, наскільки я її собі уявляю, то навряд чи мені захочеться спати.

Чаклун хмикає і міцніше притискає мене до себе, я ж у відповідь обіймаю його вільною лівою рукою, а праву кладу на груди. 

— Ми з Тіреннаром були близнюками, як дві краплі води, — починає він, — схожі зовні та за магічним відбитком. Але за характером — повнісінькі протилежності. Він легко знаходив спільну мову з будь-ким, любив гучні вечірки та увагу дівчат. Моїми ж друзями були книжки, а люди лише дратували. Особливо, коли вони плутали мене з братом.

Чаклун замовкає, а я намагаюсь уявити двох однакових красенів, адже, як не крути, а мій чоловік — доволі привабливий своєю темною, хижою вродою. Додати йому життєрадісності та трохи збавити владності — і мені цілком вірилось в те, що його брат подобався дівчатам.

— Попри різницю характерів, ми були в непоганих стосунках. Якщо виходили в люди разом, він згладжував можливі непорозуміння. Я ж допомагав з магією, коли йому не вдавалося самотужки опанувати якесь складне заклинання. Так все й було, доки я не закохався.

Голос Темного Лорда лунає спокійно. Занадто спокійно, як на мене. 

— До нашого міста з далекої півночі приїхала чарівниця. Цілителька. Вона мандрувала світом, допомагала людям з їхніми численними хворобами, і на деякий час вирішила залишитися у нас — через епідемію, від якої потерпали жителі навколишніх селищ.

— Пресвітла?.. — тихо питаю я.

— Так. Її прізвисько цілком передає і зовнішність, і характер. Тиха, добра і… світла. Трохи наївна, завжди готова допомогати будь-кому, якщо в тому є потреба. Ми познайомились в бібліотеці, де вона шукала записи про ту хворобу. Я їй допоміг. І все було начебто непогано, нам було цікаво разом, але… Згодом вона зустріла мого брата.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍