Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

"Настав час прощатися", - з незрозумілим смутком подумав Олекса, в останнє торкаючись носом волосся, аромат якого п'янив наче дурман.

Завмер на мить, а потім прошепотів: "Бувай, красуне". Стрімким та плавним рухом штовхнув Юлю у спину та різонув лезом плече. Жінка скрикнула скоріше від несподіванки, ніж від болю. Проте крик та бризки крові відволікли чоловіків, що були надто зосереджені на заручниці.

Червоний зник у темряві кімнати.

Спецпризначенець кинувся за ним, але не встиг. Бандит спритно вистрибнув з вікна й, перекинувшись у повітрі, приземлився на припорошений снігом газон. Постріл не досяг мети. Ще мить, і Червоний наче розчинився у повітрі.

- Спритний гад, - прогарчав чоловік та побіг на перший поверх доповісти про втікача.

Макс нарешті зміг подолати паніку, переконавшись, що життю та здоров'ю його коханої нічого не загрожує. Рани на шиї та плечі не глибокі, інших скарг вона не мала. Тому чоловік підхопив на руки свою здобич і вже не звертав уваги ні на кого довкола.

Присутні провели їх поглядами, проте коментувати ніхто нічого не став. Цивільний, який приймав участь в операції за протекції полковника Середи, був для них лише зайвою турботою. Тільки один з бійців, який знав пана Кирієнка особисто, коротко кивнув, а біля очей у нього зібралися зморщечки - він посміхався. Макс кивнув у відповідь і вийшов з будинку.

Він вирішив почекати зі з'ясовуванням обставин пригоди. Юля напевне була шокована, а вдома на них чекав схвильований тесть.

Пан Кирієнко здав амуніцію та пішов до своєї старенької Daewoo, яка стояла трохи осторонь. Юля на його руках поводилася тихо, час від часу міцніше притискалася і терлася носом наче кошеня.

Опинившись в безпеці на руках свого коханого Юля почала боротися з бажанням заснути, яке наче важка ватяна ковдра навалювалося на неї. Напруга, в якій вона перебувала останні години, висмоктала з неї залишки сил, й організм вимагав відпочинку. Проте Юля щосили боролася з бажанням заснути. Важко сказати, що було причиною такої впертості: чи то страх образити свого рятівника, чи то страх, що порятунок виявиться лише сном. Проте в машині вона все ж таки забулася.

Прийшла до тями від майже безшумного закриття стулок ліфта, та так бурхливо, що ледь не зістрибнула з рук. Юля не одразу зрозуміла де вона та що відбувається. Раптом здалося, що викрадач тягне її до страшного підвалу, щоб там... Що "там" вона додумати не встигла. У вухо зашепотів рідний голос:

- Все добре, я тримаю тебе. Уже все добре, не бійся.

Жінка обхопила шию та провела пальчиками по лінії росту волосся, де короткий їжачок звично залоскотав під нігтями. Потягнулася, уткнулася носом у шию й тихо та ласкаво прошепотіла:

- Я кохаю тебе.

Макс знайшов губами губи коханої, й вони обоє втратили відчуття реальності. Стулки ліфта відкрилися й закрилися, а поцілунок ставав ще палкішим. Рукам вже мало було торкатися жіночого тіла через одяг, хотілося прибрати всі перепони до останньої.

Першою до тями прийшла пані Середа, коли ліфт знову рушив. Ледь вона стигла відштовхнути від себе чоловіка, що геть втратив контроль, як зустрілася поглядом із сусідкою. Побачивши підозрілу парочку в ліфті, жінка невдоволено стиснула губи, а коли вони вийшли двома поверхами нижче, взагалі забурмотіла про недбалу охорону, яка не відомо чим займається та пускає в будинок "різних".

- Жах, - хихикнула Юля. - Такого конфузу навіть в юності не пригадую.

- Завжди правильною була?

- Ні, обережною. З тобою ж все шкереберть.

- Щось не помітив я в тобі особливої обережності... - невдоволено пробурмотів Максим, відчиняючи двері своїм ключем. Сумку Юлі вони забрати забули.

- Я не зрозуміла, що це за камінь у мій город? - обурилася брюнетка й зайшла слідом до квартири.

В коридорі негайно з'явився пан Середа.

- Юлько, що знову сталося? Чому ти знову захищаєш викрадача?

- Поскаржився уже? - похмурий погляд спершу на нареченого, а потім на батька. - Я його не захищала. Він сам мною прикрився, а я просто не хотіла бути зарізаною. Порівняння тут зовсім не доречне. І взагалі, я тут постраждала сторона, між іншим, - спробувала вона достукатися до співчуття чоловіків, - а ви зі звинуваченнями одразу.

- Та бачу я, яка ти постраждала, - гмикнув Володимир Сергійович. - Їсти хочете? Я картопельки насмажив. Вистигла, звісно, але ми розігріємо.

Й пан Середа простягнув руку, запрошуючи всіх до столу. Під руку негайно пірнула Юля й притиснулася до широкого боку батька. Нарешті все було гаразд.