Читати книгу - "Солодка боротьба, Торі Шей"

Епілог 2

Фелікс

Ще чотирнадцять років потому…

Дитячий сміх лунав із саду, де гралися наші діти. Сонце м’яко торкалося верхівок дерев, кидаючи теплі промені на веранду. Я сидів за великим дерев’яним столом, поруч зі мною — Гліб, розслаблено відкинувшись на спинку стільця, а трохи далі біля барбекю стояв Кирило, серйозно спостерігаючи за стейками, що вже майже дійшли до досконалості.

Оскар, мій молодший син, якому було вісім, вирвався з галасливого натовпу дітей і підбіг до Гліба. Його світле волосся розтріпав вітер, а зелені очі, точно такі, як у його мами, були серйозними, як у людини, що от-от виголосить важливу промову.

— Дядьку Гліб, — почав він, випнувши підборіддя, як це робить кожного разу, коли намагається виглядати дорослим. — Коли я виросту, я хочу одружитися з Лейлою.

Я мало не захлинувся лимонадом, який щойно підніс до губ. Гліб, на диво стриманий, нахилився до хлопчика.

— Ти хочеш одружитися з моєю принцесою Лейлою? — повторив він, наче уточнюючи.

— Так, — Оскар кивнув, схрестивши руки на грудях, ніби ця заява вже не підлягала обговоренню.

Саме в цей момент йшла моя дружина, несучи в руках миску з салатом, її легка сукня кольору лаванди колихалася на вітрі. У цьому світі не вистачить слів, щоб описати її красую.

— Наш син пішов весь у тебе, — з усмішкою сказав я їй, роблячи ковток соку.

Вона поставила миску на стіл і, піднявши одну брову, подивилася на мене своїми все такими ж чарівними зеленими очима.

— У якому сенсі?

— Заздалегідь обирає, з ким хоче одружитися.

Вона хитнула головою, але я встиг помітити, як куточки її губ злегка піднялися. Потім легенько штурхнула мене ліктем. Я усміхнувся, пестячи поглядом її обличчя, таке прекрасне і рідне.

Гліб нахилився ближче до Оскара, склавши руки на столі, і з усією серйозністю, яка контрастувала з його звичайною розслабленістю, запитав:

— То ти просиш мого благословення?

Мій син кивнув так впевнено, ніби це була його найважливіша місія у житті. Його очі, що світилися рішучістю, ніби говорили: "Так, я готовий".

— Я буду дбати про неї, — додав він, голосно і чітко, як маленький лицар, готовий скласти присягу.

Гліб ледь помітно усміхнувся, краєм ока глянувши на мене, а потім знову звернувся до Оскара:

— І як ти збираєшся це зробити?

Оскар задумався, на мить схрестивши руки, ніби намагався зібрати всі свої дитячі уявлення про майбутнє у серйозний план.

— Ну, я буду сильним, як тато. І зароблятиму гроші, — відповів він, а потім додав, — і дозволю їй їсти солодощі кожен день.

Я ледве стримав сміх, ковтаючи лимонад. Збоку почувся тихий смішок дружини, яка вже сіла поруч і спостерігала за сценою з тим самим м’яким блиском в очах, який я любив понад усе.

— Морозиво, кажеш? А якщо Лейла раптом захоче щось інше? Наприклад, мандрівки по світу?

— Ну… — Оскар задумався на секунду, але потім радісно вигукнув: — Тоді я відвезу її в Діснейленд!

— Діснейленд — це, звісно, серйозний аргумент, — сказав Гліб, киваючи, ніби дійсно міркував про всі переваги цього плану.

В цей момент до нас підійшла Ніколь, дружина Гліба. Її темно волосся, зібране в недбалий пучок, розсипалося кількома кучерявими пасмами, які вона постійно заправляла за вухо.

— Що тут у вас?

— Оскар щойно заявив, що планує одружитися з Лейлою, — відповів я, ледве стримуючи посмішку.

— О, справді? — промовила Ніколь з усмішкою. — Ти готовий все життя кохати тільки мою прекрасну Лейлу?

Оскар, не знітившись, подивився на неї з усією дитячою впертістю, яка була йому властива, і відповів:

— Так! Я буду її обожнювати завжди! І ніколи не дам їй сумувати!

— Це не так просто, — сказала вона, киваючи. — Лейла не з тих, хто дається без бою. Їй треба багато доказів. Вона заслуговує на все найкраще.

— Не хвилюйтеся, я все знаю! — Оскар знову підняв голову, виказуючи свою серйозність. — Я буду сильним і розумним! Навіть якщо їй захочеться піти в інше місто — я поїду за нею. Буду найкращим чоловіком для неї!

Гліб засміявся, а потім, поклав руку на його плече, серйозно подивившись на нього:

— Слухай, це важливий крок. Але для цього тобі потрібно ще трохи почекати. Як мінімум — закінчити школу. А поки що можеш просто бути її другом.

Оскар скривився, ніби це було найбільшим випробуванням у його житті, але кивнув.

Згодом, без сумніву, йому доведеться зрозуміти, що справжня відповідальність — це більше, ніж просто гарно сказати слова. Але сьогодні він просто був малим хлопцем, який мріяв про велике майбутнє, і цього вистачало.

Моя дружина, все ще стримуючи усмішку, погладила Оскара по голові.

— А ти спитав у Лейли, чи вона хоче за тебе заміж, мій маленький стратег?

Оскар на секунду замислився, а потім знизав плечима:

— Вона поки не знає, але я їй скажу.

У цей момент до нас підбігла дівчина, тримаючи в руках великий букет із кульбаб і ромашок. Її щічки були рум’яними, а на обличчі світилася широка усмішка.

— Тату, подивись, які я зібрала квіти! — вигукнула вона й сунула букет прямо в руки Гліба.

— О, дякую, принцесо, — сказав він, киваючи з вдячністю.

Оскар, користуючись моментом, гордо оголосив: — Лейло, я хочу, щоб ти знала: коли я виросту, я одружуся з тобою.

Лейла глянула на нього так, ніби він щойно сказав, що збирається з’їсти ці квіти.

— А чому ти вирішив, що я захочу? — підняла вона підборіддя, трохи усміхаючись, так само як це робила її мама.

— Бо я найкращий, — просто відповів Оскар, схрестивши руки на грудях.

Ми всі знову засміялися, але в очах моєї дружини я побачив той особливий блиск, який завжди з’являвся, коли вона дивилася на наших дітей.

В цей час наші дві дочки — Мішель, яка вже була тринадцятирічною та виглядала, як справжня маленька леді, і п’ятирічна Устина, весела й енергійна, — побігли до нас з саду. Мішель, вбрана в легке плаття, з грацією перехопила м'яч, який котився до нас, а Устина весело сміялася, не відстаючи від старшої сестри.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍