Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

відправила сигнал на Сонце, у неї почалися перейми. У зв'язку з неправильним передлежанням плода і слабким здоров'ям роділлі лікар бази не ризикнув залишати її в лазареті й направив до лікарні найближчого міста.

Цей період виявився одним із найскладніших у житті Є Веньцзє. Біль від переймів і велика втрата крові спровокували численні випадки потьмарення свідомості. Іноді повертаючись у реальність, крізь полуду на очах вона бачила лише три гарячі, сліпучі Сонця, які поволі оберталися навколо неї і жорстоко обпікали її тіло. Цей стан тривав досить довго, і вона думала, що це, ймовірно, кінець і вона потрапила в пекло. Полум'я трьох Сонць роздиратиме й спалюватиме її тіло до кінця віку. Це її кара за зраду. Зраду, якій немає аналогів у історії. Вона відчувала липкий жах: не за себе, а за ненароджену дитину. Вона все ще в ній? Чи її донька вже народилася і потрапила в це пекло разом із нею, щоб страждати вічно?

Вона не знала, скільки часу минуло. Поступово три Сонця почали віддалятися. Через деякий час вони раптово зменшилися і перетворилися на кришталево ясні летючі зірки. Повітря навколо неї стало холонути, і біль зменшився. Вона, нарешті, отямилася.

Є Веньцзє почула крик. Повернувши голову з великими труднощами, вона побачила рожеве, вологе личко дитини.

Лікар сказав їй, що вона втратила понад два літри крові, і десятки селян із Ціцзятунь прийшли і стали донорами для неї. Дітям багатьох із них Є Веньцзє допомагала розібратися у складних питаннях навчальної програми з фізики, але більшість не мала з нею жодного зв'язку. Вони лише чули від учнів та їхніх батьків її ім'я і знали, що їй потрібна кров. Без їхньої допомоги вона однозначно померла б.

Кілька днів потому її готові були виписувати, але після таких важких пологів вона не могла перебувати на базі сама з немовлям. Допомоги чекати було нізвідки — родичів поблизу в неї не було. Тоді літня пара з Ціц-зятунь звернулася до керівництва бази з пропозицією забрати Є Веньцзє з дитиною до себе, де вони зможуть забезпечити необхідну турботу і увагу, не тільки матері, а й дитині. Старий був мисливцем і знахарем — збирав лікарські трави і рослини для традиційної китайської медицини. Пізніше, коли ліси навколо бази звели нанівець, пара повернулася до традиційного сільського господарства, але односельці й далі за звичкою називали його «мисливець Ці». У них було двоє синів і дві доньки. Доньки вийшли заміж і поїхали до чоловіків; один із синів служив в армії далеко від дому, а другий одружився і залишився жити з батьками. Їхня невістка теж недавно народила.

Керівництво бази опинилося перед непростою дилемою: з одного боку, Є Веньцзє все ще не була реабілітована, і за нею був потрібний посилений нагляд, як за політично неблагонадійним елементом, з іншого — жити на базі вона не могла. Трохи подумавши, вони все ж пристали на пропозицію літньої пари, і Є Веньцзє з дитиною на підводі переїхали до сільської хати.

Є Веньцзє більше ніж півроку прожила в цій селянській родині в селі, загубленому в горах Великого Хін-гану. Вона дуже ослабла після пологів — у неї навіть не було молока. У цей період її новонароджену доньку годували груддю всі жінки селища. Найбільше з нею вовтузилася невістка мисливця Ці, яку звали Дафен. Вона була міцно збитою, ширококостою уродженкою північно-східних провінцій. Дафен щодня їла багато рису і сорго, і її великі груди завжди були повні молока, навіть незважаючи на те, що вигодовувала двох дітей одночасно. Інші жінки-годувальниці також приходили підгодовувати Ян Дун. Вони всі любили її, і казали, що вона така само кмітлива, як і її мати.

Поступово будинок мисливця Ці став звичним місцем зібрань усієї жіночої половини села. Старі і молоді, заміжні й дівчата — усі вони любили зупинитися тут і поговорити, коли не було іншої роботи. Жінки заздрили Є Веньцзє й одночасно захоплювалися нею, і вона бачила, що в них є безліч спільних жіночих тем для розмови.

В один із теплих сонячних днів Є Веньцзє з Ян Дун на руках сиділа з іншими жінками у дворі, оточеному березами. Поруч із нею лежав лінивий чорний собака і гралися діти, гріючись у теплих променях сонця. Вона особливо пильно розглядала жінок із курильними трубками, виготовленими з міді й інших металів. Вони неквапливо видихали дим з рота, і він, змішуючись із сонячним світлом, іскрився сріблястим сяйвом, дуже схожим на тонкі волосинки на їхніх пухких руках. Якось одна із жінок простягнула їй свою мельхіорову трубку з довгим чубуком і сказала, що вона почуватиметься краще, якщо теж спробує. Є Веньцзє зробила тільки дві затяжки і відчула запаморочення, чим дуже розвеселила жінок, які ще кілька днів потішалися над нею.

Щодо чоловіків, то Є Веньцзє мало з ними спілкувалася. Їхні повсякденні турботи й інтереси перебували поза межами її розуміння. Вона зауважила, що чоловіки часто обговорювали вирощування женьшеню на продаж, позаяк уряд послабив обмеження щодо цього, але ні в кого з них не вистачало мужності стати першим. Вони всі ставилися до Є Веньцзє з глибокою повагою і були дуже ввічливі з нею. Спочатку вона не надавала цьому великого значення, але потім, побачивши, як жорстоко вони б'ють своїх дружин і як відверто фліртують із вдовами, промовляючи слова, котрі змушували її червоніти, вона зрозуміла, наскільки цінним є таке ставлення. Кожні кілька днів один із них приносив у будинок мисливця Ці зайця чи фазана, спійманих в окрузі. Вони також дарували Ян Дун дивні і химерні іграшки, зроблені власними руками.

У пам'яті Є Веньцзє ці місяці закарбувалися як частина життя, котра належить комусь іншому, хто влетів у її буття, немов пір'їнка, підхоплена вітром. Цей період життя стиснувся у спогадах у серію картин європейського класичного живопису, написаних олією, а не китайського — створюваного пензликом і тушшю. Китайський стиль живопису передбачає безліч порожніх місць на полотні, а життя в Ціцзятунь не мало прогалин. Як і класичні полотна, виконані олією, воно було насичене густими, яскравими, чистими кольорами. Усе навколо було інтенсивним й теплим: печі-лежанки кан[76] з товстими матрацами, набитими ула-травою; тютюн Ґуаньдун і Мохе, що згорав у мідних трубках; проста і ситна їжа на основі сорго і рису; 65-градусна байцзю, перегнана з того самого сорго — усе це змішувалося в тихе і спокійне життя, подібне до струмка, який протікав на краю села.

Є Веньцзє найбільше запам'яталися довгі вечори. Син мисливця від'їздив