Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Я випустила велику хвилю енергії, і бар’єр Калеба почав тріскати, ніби був зроблений з льоду. Все навколо загравало вогнями. З кожним моїм рухом темрява відступала, і я відчувала, як наближається момент, коли це все припиниться.

Калеб намагався знову впоратись з моєю енергією, але тепер я знала, що це не його магія. Його сила була зламана. Він не був таким, як я. І, нарешті, його темна магія почала танути в світлі моїх рук.

Я вдихнула глибше і знову зібрала всю свою силу. Портал не міг бути відкритим більше. Я повинна була це закрити, і я це зроблю. Весь мій страх і сумнів зникли.

— Прощавай, Калеб. Це закінчиться зараз.

Я відчула, як моя енергія зливається з силою порталу. Моя рука, піднята вгору, стрімко поширювалася, покриваючи увесь простір навколо нас. І, зрештою, я почула розрив, величезний вибух енергії, і портал почав стискатися.

Темрява, яка раніше заповнювала кожну частину цього місця, почала відступати, і світло знову заполонило академію.

Калеб стояв, дивлячись на мене, з поглядом, повним здивування та жалю. Він зрозумів, що програв, але не зміг відмовитись від своїх переконань. І хоча я розуміла, що це була перемога, я відчувала, що остаточне рішення ще попереду.

Нолан стояв поруч, його погляд був зосереджений, але я помітила в його очах подяку. Тепер, коли портал був закритий, настав час дізнатися, чи будемо ми готові до наступного етапу цієї битви. Але я була готова. Ми всі були готові.

Все навколо нас затихло. Лише тихий шум вітру проникав крізь розірвані вікна академії. Портал закрився, і темряви, яка раніше заповнювала простір, більше не було. Я стояла посеред зруйнованої зали, відчуваючи, як моє серце ще б’ється швидше від емоцій. Але тепер, коли все стало тихо, я зрозуміла, що це ще не кінець.

Калеб стояв переді мною, його вигляд був змінений. Він був іншою людиною — спустошеною, пораненою, але не зломленою. Його очі більше не блищали темною магією, але в них був біль і розчарування. Він ніби намагався щось сказати, але не зміг. Все, що він міг зробити, це стояти і дивитися на мене, наче шукаючи відповідь у моєму погляді.

Нолан, все ще мовчки стояв поруч, його магія охоплювала нас обох, надаючи впевненості і захисту. Він був величезною силою, яку я відчувала через кожен нерв. І хоча його погляд залишався холодним і розважливим, я знала, що він не шкодує про свою рішучість.

— Це не кінець, Ясемін, — нарешті сказав Калеб, його голос був твердим, але повним невимовної печалі. — Ти виграла сьогодні, але темні сили нікуди не зникли. Вони залишаються. І все, що ми зробили, — це відтягли час. Вони не здаються так легко.

Я подивилася на нього і відчула, як в моєму серці змішуються емоції. Я не хотіла його втрачати, але все, що сталося, не залишало вибору. І ми обидва це знали.

— Я не здамся, — відповіла я, відчуваючи, як сила пророцтва наповнює мене. — І я не дозволю, щоб темні сили здолали нас. Ми знайдемо спосіб зупинити їх назавжди.

Нолан нарешті розмовив, його голос був спокійним, але в ньому відчувався важкий досвід:

— Я знаю, Ясемін. Ми разом розберемося з цим. Але пам’ятай, що перед нами ще багато битв. І не все буде так легко, як сьогодні. Темні сили не залишать нас в спокої, поки не досягнуть своєї мети.

Я кивнула. Моя рука, яка тримала силу пророцтва, була важкою від енергії, але водночас я відчувала велику відповідальність. Від того, що ми зробили, залежало більше, ніж просто життя кількох людей. Це була битва за майбутнє цього світу.

Калеб зробив крок назад, його обличчя було важким, але в його очах я побачила відсутність рішучості — він розумів, що його боротьба не зупиниться тут.

— Я… я не можу залишити це так. — Він відвернувся. — Але я знаю, що ти маєш рацію. Поки ти не знищиш темні сили, це не закінчиться. Я йду. Але ти не одна, Ясемін. Я знаю, що все зробиш правильно.

Він зник у темряві коридору, залишаючи нас із Ноланом самими. Це було ще одне поворотне місце, де ми стояли на порозі чогось значно більшого.

Нолан повернувся до мене, його погляд був серйозним і зосередженим. Він знав, що все ще попереду, і це було не просто завершенням боротьби. Це був початок нового етапу.

— Ми не можемо залишатися тут, — сказав він. — Ти знаєш, що треба зробити. Портал, як і всі ці сили, знову почне діяти, якщо ми не візьмемо ситуацію під контроль.

Я кивнула, розуміючи, що наш шлях тільки починається. Темні сили не відступили, і я була готова до нових випробувань, навіть якщо це означало, що доведеться залишити цей спокійний момент позаду.

— Ти готова, Ясемін? — запитав Нолан.

Я подивилася йому в очі і твердо відповіла

— Так, я готова.

Нолан зробив крок до мене, його погляд залишався фокусовно серйозним, але в ньому також була та незламна рішучість, яка завжди спонукала мене йти далі, навіть коли все здавалося безнадійним.

— Ти повинна зрозуміти, Ясемін, — його голос був тихим, але міцним, — зараз кожен твій крок може змінити все. Ти – наша остання надія. Не лише на твої плечі ляже доля цього світу, а й те, як ти вирішиш долю всіх нас. Тому що все, що відбулося, — це тільки початок.

Я глибоко вдихнула, намагаючись знайти силу, яку він відчував у своїх словах. Не було часу на страх або сумніви. Ми повинні були діяти. Поруч зі мною був Нолан, сильний, безжальний до темряви, яка загрожувала нам усім. І я знала, що з ним я здатна на все. Але, з іншого боку, у мене був дар, який я все ще намагалася зрозуміти.

— Я розумію, — відповіла я, намагаючись зібрати себе. — І я готова діяти. Але ти не можеш все зробити сам. Ти сказав це сам, ми повинні працювати разом.

Нолан зробив паузу, немов розмірковуючи над моїми словами. Потім його вираз обличчя став м’якшим, і він тихо кивнув.

— Так. Ти права. Ми маємо бути єдині, якщо хочемо перемогти. Однак не забувай, Ясемін, ми всі повинні бути готові до всього.

Я витягла руку, відчуваючи, як магія всередині мене пульсує, наче потужний потік енергії, який чекає на своє застосування. Це було так дивно, наче весь світ знову став на свої місця, і мені було призначено стати тим містком між темрявою та світлом.