Читати книгу - "Найкраще в мені"

в «Тайдвотері»? І чому ви не можете переслати того листа Довсонові?

Теннер помовчав, ніби вагаючись, а тоді відкахикався й промовив:

— У барі сталася бійка із застосуванням зброї. Заклад сильно постраждав, була серйозна стрілянина. Теда та Ейбі заарештували, а молодик на ім’я Алан Боннер сильно постраждав. Боннер досі в лікарні, але з того, що я чув, ясно, що він видужає.

Він називав імена одне за одним, і з кожним із них кров у її скронях пульсувала дужче й дужче. Звісно, вона знала, чиє ім’я пов’язує між собою усі інші. Вона не промовила — прошепотіла:

— Довсон також був там?

— Так, — відповів Морґан Теннер.

— Що з ним?

— Наскільки мені відомо, Тед та Ейбі Коули напали на Алана Боннера, і раптом до бару забіг Довсон. Тоді Тед та Ейбі зосередилися на ньому, — Теннер зробив паузу. — Зрозумійте, будь ласка, що офіційної версії в поліції досі нема…

— З Довсоном усе гаразд? — нервово перепитала вона. — Це єдине, що мене цікавить!

Вона чула, як Теннер важко дихає на тому кінці.

— Довсон виносив Алана Боннера з бару, і тоді Тедові вдалося зробити останній постріл. Він влучив у Довсона.

Аманда відчула, як кожний м’яз у її тілі напружився в очікуванні новини, яку вона вже знала. Це — як і все, що сталося останніми днями — осягнути було неможливо.

— Його… Йому влучили в потилицю. Він не мав шансів, Амандо. Смерть мозку зафіксували ще до того, як довезли його до лікарні.

Теннер ще говорив, та Аманда відчувала, як мобільний поволі вислизає з руки й падає додолу. Вона деякий час дивилася, як він лежить на вкритій гравієм стежці, а тоді нахилилася й натисла відбій. Довсон. Тільки не Довсон. Він не міг загинути.

Але слова Теннера крутилися їй в голові. Він пішов до «Тайдвотера». Там були Тед та Ейбі. Він урятував Алана Боннера, а тепер його не стало.

Життя за життя. У Бога жорстоке почуття гумору.

Ураз перед її внутрішнім зором постав образ: вони тримаються за руки, ідучи серед квітів. І коли нарешті з очей її полилися сльози, вона заридала вголос — за Довсоном, за всіма днями разом, яких у них тепер ніколи не буде. Аж доки вони, як Клара й Так, не з’єднаються над осяяними сонцем травами подалі від звичного життя й второваних доріг.

Епілог

Два роки потому

Аманда запхала до холодильника два тарелі лазаньї, а тоді глянула до печі — як там пиріг? До двадцять першого дня народження Джареда лишалося ще пару місяців, але для неї 23 червня назавжди лишиться днем його другого народження. Два роки тому цього дня йому пересадили нове серце — і він отримав шанс народитися вдруге. І якщо не святкувати з такого приводу — то з якого ж іще?

Вона була сама вдома. Френк на роботі, Анет досі не повернулася з ночівлі у подруги, Лін — на літньому підробітку в Gap. А Джаред саме насолоджувався трьома останніми вільними днями перед стажуванням у фірмі з управління фінансами — грав у футбол з друзями. Аманда попередила його, щоби пив побільше — синоптики обіцяли спеку.

— Буду обережним, — пообіцяв він перед виходом. Джаред — може, через те, що дорослішав, чи, може, через усе, що сталося з ним — розумів, що хвилювання є невід’ємною складовою материнства.

Він не завжди був таким терплячим. Після аварії усе йому було проти шерсті — й слова сказати не можна було. Він частенько закидав їй, що її тривожні погляди душать його, а коли вона намагалася заговорити до нього, часто відгиркувався. Вона розуміла причини такої нестриманості — видужання було не безболісним, від ліків постійно паморочилося в голові. М’язи — колись міцні й сильні — атрофувалися, незважаючи на фізіотерапію, і від цього він почувався ще беззахиснішим. Його емоційне видужання теж не минулося без ускладнень: тоді як інші пацієнти, яким зробили пересадку, розраховували на додаткові роки життя, йому здавалося, що в нього, навпаки, частину життя забрали. Іноді він зривався на друзях, які приходили навідати його, а Мелоді — дівчина, про зустріч з якою він мріяв того трагічного вечора, — за пару тижнів після аварії поставила його перед фактом, що зустрічається з кимось іншим. Він депресував настільки, що взяв річну академвідпустку в коледжі.

Це був довгий і непростий шлях, але завдяки психотерапевтові Джаред почав поступово збиратися з силами. Психотерапевт порадила Аманді й Френкові також зустрічатися з нею для обговорення проблем, з якими стикається Джаред, щоби вони знали, як реагувати на них і підтримувати сина. Через історію непростих стосунків між ними це було іноді нестерпно, але вони поступово навчилися не конфліктувати між собою, аби Джаред почувався у безпеці й міг розраховувати на підтримку, яка була так йому необхідна. Їхня любов до сина стала найважливішим пріоритетом у цій боротьбі. Вони робили все, аби допомогти Джаредові безпечно пережити стадії смутку, усвідомлення втрати й осмислення гніву, які передували прийняттю нових життєвих обставин і примиренню з ними.

На початку літа він записався на курс економіки до місцевого вечірнього коледжу, і зрештою Аманда з Френком зітхнули з полегшенням, коли він повідомив, що восени збирається поновитися на стаціонарі у коледжі Девідсона. Того самого тижня він за вечерею розповів — ніби мимохідь, — що прочитав десь про чоловіка, який щасливо живе із пересадженим серцем от уже тридцять один рік. І оскільки медицина не стоїть на місці, він дійшов висновку, що зможе прожити й довше.

Коли він повернувся до навчання, то нарешті відчув бодай якесь емоційне піднесення. Порадившись із лікарями, він потроху став займатися бігом — і тепер, після довгих тренувань, він уже пробігав по шість миль на день. Він також почав ходити до спортзали три-чотири рази на тиждень і поступово відновлювати фізичну форму — і виглядав тепер не гірше, ніж колись. Походивши на економічні курси, він заявив про захоплення економікою і повідомив, що тепер знає, яка спеціалізація в Девідсоні цікавить його найбільше. За кілька тижнів після початку занять він познайомився з перспективною студенткою-економістом на ім’я Лорен. Безнадійно закохані одне в одне, вони вже говорили про одруження після випуску. Протягом минулих двох тижнів вони їздили на Гаїті разом з місією, яку фінансувала церква, до якої ходить Лорен.

Зараз Джаред жив повноцінним життям, типовим для більшості його однолітків — якщо не зважати, що йому треба постійно приймати ліки й категорично не можна вживати алкоголь. Хай там як, він не