Читати книгу - "Сестри крові"

вбити Йогана і добути «Історію Ордену».

— Як бачимо, я не помилявся, — зітхнув Йоган. — Що ж... цього разу нам вдалося, але невідомо, як буде потім.

— А що з моїм завданням? — запитала Анрієта. — Як мені добути «Біблію диявола»?

— Анрієто, — промовив Йоган, пильно вдивляючись в неї. — Ви не збираєтеся нас ошукати? Ви хочете манускрипт добути чи добути й знищити?

— Я мушу бути при тому, як він буде знищений.

— Гаразд. Сьогодні ввечері, сподіваюся, нам усе вдасться.

Розділ 20

«Біблія диявола».

Кінець жовтня 1648 року

Інквізитор у присутності ґвардіана знову гортав «Біблію диявола», але тепер уже починаючи з останньої сторінки.

— Що ви там шукаєте, ваша превелебносте? — запитав ґвардіан.

— Може, мені здалося, а може, й ні. Окремі сторінки мінялися місцями. Самі по собі. Вчора ввечері я також помітив, що малюнки оживають. Ось гляньте. Це зображення галявини, на якій пасуться вівці. Але щодня на одну вівцю меншає.

— Як таке може бути?

— Ви, мабуть, не так уважно вивчали цю книгу. А я, як ви зауважили, всі ці дні тільки тим і займаюся, що читаю і перечитую. І постійно перечіпаюся за отакі дива. Ось тут дівиця вчора плакала над струмком, загубивши персня, а сьогодні вже сміється — знайшла. Вішальник на цьому малюнку гойдається, як маятник.

— Де? — ґвардіан примружив очі. — Я нічого не бачу.

— Ні, це так не помітно. Він гойдається в той чи інший бік приблизно раз на дві-три години. Ворона сидить у нього то на правому, то на лівому плечі, а інший раз сідає на голову. Нічого дивного — диявол збиткується над нами.

Раптом манускрипт ворухнувся і поповз по столу. Обоє схопилися за нього, щоб не впав на підлогу, і манускрипт завмер, та лише на хвильку, бо звідкись із середини книги війнуло смородом сірки. Інквізитор і ґвардіан затулили хустинками носи й закашлялися.

— Ви бачите? Бачите? — Інквізитор підвів голову й подивився на старого: — Ви повинні щось нарешті вирішити.

Ґвардіан хотів відповісти, та його перебив стукіт у двері. Чернець повідомив, що до монастиря прибуло двоє ченців-мерседаріїв і просять притулку.

— Мерседарії? — пожвавився Інквізитор. — Вони, я чув, дуже успішно воюють з дияволом.

— Так-так, ваша превелебносте, нема кращих за них. Може, якраз нам сам Господь їх послав. Що скажете?

— Нехай приведуть їх сюди. Послухаємо, що вони нам розтлумачать про цю книгу.

Ченців провели до покою, вони чемно привіталися і зупинилися біля порогу, смиренно склавши руки.

— Звідкіля, велебні братове, мандруєте? — запитав Інквізитор.

— Ми, ваша превелебносте, прийшли з Криму. На нас покладена обітниця викуповувати невільників, отже, ми цей свій святий обов’язок знову виконали.

— І скількох вам вдалося викупити?

— Цього разу ми зібрали більше коштів, тож викупили аж два десятки.

— Як вас звати?

— Брат Франц і брат Ульріх.

— Я чув, мерседарії мають великий досвід у поборюванні диявола.

— Так, ваша превелебносте, також і цю обітницю, покладену на нас Господом, несемо гідно на своїх плечах. Боремося з нечистим усіма силами. Але це не ми, а Господь на наше прохання поборює диявола.

— Тоді підійдіть ближче. Перед вами «Біблія диявола», написана в цьому монастирі. Ось уже кілька днів я її уважно вивчаю і бачу, що диявол у ній присутній. Він рухає малюнки, оживляє їх. Звісно, не на очах, але час від часу видно його збиточну руку. На побажання Його Святості я з милостивої згоди його велебності ґвардіана хочу забрати цей манускрипт до Мадрида. Правда, я усвідомлюю, що, везучи цю книгу, я повезу також у ній диявола. І мене ця перспектива відлякує.

Несподівано з книги пролунало доволі огидне хихотіння, а потім з неї вистромився палець із кігтем.

— Господи, Твоя воля! — скрикнув ґвардіан і став хреститися. Те саме вчинили монахи з Інквізитором.

— Так, він тут, — промовив брат Франц. — Він у цій книзі. Я відчуваю його.

— Ви відчуваєте його? — перепитав Інквізитор.

— Всіма порами свого тіла. А також нюхом.

Інквізитор і собі принюхався, але запах сірки вже вивітрився. У цю мить книга сама по собі піднялася в повітря і опустилася, а сторінки почали з шаленою швидкістю гортатися.

— Га! А чи я не казав! — звернувся Інквізитор до ґвардіана. — Ви не дасте з нею ради.

— Господи, не позбав мене небесних Твоїх благ! — хрестився переляканий ґвардіан. — Забирайте, ваша превелебносте, забирайте це поріддя пекла!

— Але ж як забрати? — Інквізитор був розгублений і наляканий, він з надією поглянув на ченців.

Брат Ульріх торкнувся книжки пальцями й відразу їх відсмикнув.

— Вона гаряча, як розпечене залізо!

— Ваша превелебносте, — звернувся брат Франц, — ми вам підготуємо цей манускрипт для подорожі. Для цього нам доведеться просидіти з ним цілу ніч, але на ранок він уже буде нешкідливим. Ми виженемо з нього диявола.

— І-хі-хі-хіх-хі! — пролунало з манускрипту, й він враз піднявся на чотирьох жаб’ячих лапках, але брат Франц різко вдарив по ньому кулаком, і лапки бризнули зеленого слиззю на всі боки.

— Яка гидота! — обурювався Інквізитор, витираючись хустинкою.

Ґвардіан взагалі стояв ні живий ні мертвий і ледве вичавив з себе:

— Ми завтра зранку зберемо усю нашу братію і урочисто передамо це бісове чадо вам, ваша превелебносте. Я остаточно переконався, що зберігати його тут небезпечно.

— Ну, тоді, — Інквізитор підвівся, — ми покинемо вас, слуги Божі. Всі наші сподівання на ваш успіх. Я буду молитися за вас.

— Авжеж, авжеж! — залопотів ґвардіан. — Я теж буду молитися.

— Так-так, — закивав головою брат Франц. — Моліться за нас. Нас чекає важка ніч. Але з Божою допомогою ми подолаємо його.

— Ги-и-ги-и-и! — ревнуло щось із манускрипту, а відтак висунувся з нього хвіст і заметляв, але брат Франц спритно вихопив запоясника й одним ударом відсік хвоста. Оцупок упав на підлогу і, звиваючись, мов хробак, швиденько ковзнув у шпарину.

Інквізитор ледве не виблював, але, відходячи, ще пробелькотів:

— Так, я бачу — ви рішучі й мужні. Вам це вдасться. Благослови