Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

справжнім пунктом порядку денного була розвідка на Захід. У підсумку Комітет прийняв рішення попросити Суддю Фарріса, Тома Каллена і Дейну Юрґенс іти.

Стю запропонував, щоб люди, які висунули кандидатури розвідників, і обговорили з відповідними людьми цю справу: Ларрі Андервуд — із Суддею, Нік — із Томом з допомогою Ральфа Брентнера, а Сью — з Дейною.

Нік сказав, що на роботу з Томом може знадобитися кілька днів, а Стю сказав, що це викликає питання, коли ж відсилати експедицію. Ларрі сказав, що їх не можна відсилати всіх разом, бо їх так усіх разом можуть спіймати. Далі він зауважив, що і Суддя, і Дейна, певне, здогадуватимуться, що ми відправимо більш ніж одного шпигуна, але не знаючи, кого саме, щоб не вибовкнули. Френ сказала, що «вибовкнули» — це навряд чи вдале слово, з огляду на те, що той чоловік на заході може з ними зробити — коли він узагалі людина.

ҐЛЕН: Я б на твоєму місці не налаштовувався б так похмуро, Френ. Якщо вважати Супротивника хоч трохи тямущим, то він розумітиме: ми не будемо давати нашим агентам — гадаю, їх можна назвати так — ніякої інформації, яку вважаємо життєво важливою для своїх інтересів. Він розуміє, що від тортур ніякої особливої користі не буде.

ФРЕН: То ви хочете сказати, що він їх по голівці погладить і скаже більше такого не робити? Мені думається, він їх катуватиме просто тому, що йому це подобається. Що ви на це скажете?

ҐЛЕН: Та, мабуть, мені немає чого тут сказати.

СТЮ: Рішення прийнято, Френні. Ми домовилися, що посилаємо наших людей на ризик, і ми розуміємо, що це рішення нам далося невесело.

Ґлен запропонував, щоб ми попередньо домовилися на такий план: Суддя вирушить 26 серпня, Дейна — 27-го, а Том — 28-го, кожен не знаючи про інших, різними шляхами. Таким чином можна буде донести все, що треба, Томові, додав він.

Нік сказав, що, крім Тома Каллена, якому час повернення навіють під гіпнозом, решта двоє хай повертаються тоді, коли побачать слушну нагоду, але чинником може стати й погода: до першого тижня жовтня в горах можуть початися сильні снігопади. Нік порадив кожному з них провести на заході не більш ніж три тижні.

Френ сказала, що вони можуть зробити гак півднем, якщо сніг випаде рано, але Ларрі не погодився, зауваживши, що хребет Санґре-де-Крісто може стати на заваді, тоді вже взагалі хоч через Мексику обходь. А якщо вони так учинять, то до весни їх не побачать.

Ларрі сказав, якщо річ у цьому, то краще вже давати старт Судді. Він запропонував 21 серпня, післязавтра.

Це закрило тему розвідників… чи шпигунів, якщо це вам більше подобається.

Тоді слово дали Ґленові, і далі цитую за звукозаписом:

ҐЛЕН: Я хочу перенести те, що ми називаємо наступними публічним зборами, на 25 серпня і запропонувати кілька речей до обговорення на них.

Почну з того, що вас, мабуть, здивує. Ми прикидаємо, що в Зоні приблизно шістсот людей, а Ральф вів гідні захоплення, точні записи кількості людей у великих групах, які до нас прибували, й наші оцінки кількості населення ґрунтуються на цих даних. Але ж люди прибували й жменьками — можливо, по десятку на день у середньому. То сьогодні трохи раніше я пішов до парку Чотоква з Лео Роквеєм, і ми полічили місця в глядацькій залі. Нарахували шістсот сім. Чи це ні про що вам не говорить?

Сью Стерн сказала, що такого не може бути, бо люди стояли позаду і в проходах, коли не могли сісти. Тоді ми всі зрозуміли, до чого веде Ґлен, і, гадаю, доречним буде сказати, що Комітет неначе блискавкою вдарило.

ҐЛЕН: Ми не маємо способу оцінити точно, скільки стояло і сиділо на сходах у залі, але я пам’ятаю збори доволі добре і маю сказати, що за якнайскромнішими оцінками — принаймні сотня. Тож, як бачите, нас тут, у Зоні, вже понад сімсот. У результаті моїх і Лео досліджень пропоную на великих зборах запровадити Комітет із перепису населення.

РАЛЬФ: Ох ти ж — бля буду! Як же я не додумався!

ҐЛЕН: Ні, ти тут не винен. Ти й так між стількома справами розриваєшся, Ральфе, і, гадаю, ми всі погодимося, що вони в тебе йдуть чудово.

ЛАРРІ: Оце так — нічого собі!

ҐЛЕН: …але навіть якщо до нас приходить четверо людей на день, усе одно за тиждень набігає майже тридцять. А мені думається, на день з’являється людей дванадцять-чотирнадцять. Вони на палають бажанням прибігти до когось із нас і оголосити про своє прибуття, звичайно, а без матінки Ебіґейл нема де їх рахувати, щойно вони прибувають.

Френ Ґолдсміт підтримала пропозицію Ґлена винести на порядок денний зборів 25 серпня питання Комітету з перепису населення, який має вести реєстр усіх громадян Вільної зони.

ЛАРРІ: Я обома руками «за», якщо для цього є хороша, практична причина. Але…

НІК: Але що, Ларрі?

ЛАРРІ: Ну… в нас іще так багато клопотів — чи так уже обов’язково з отими бюрократичними папірцями мудохатися?

ФРЕН: Я зараз бачу тільки одну серйозну причину, Ларрі.

ЛАРРІ: Яку?

ФРЕН: Ну, коли Ґлен має рацію, то нам треба для наступних зборів готувати більше приміщення. Такі справи. Якщо до двадцять п’ятого нас стане вісімсот, то ми ж їх не запхаємо всіх у глядацьку залу в парку.

РАЛЬФ: Боже, а я ж про це й не подумав. Казав я вам, що для цієї роботи не годжуся!

СТЮ: Розслабся, Ральфе, в тебе все чудово виходить.

СЬЮ: То де ж нам, у чорта, збори проводити?

ҐЛЕН: Зачекайте, зачекайте. Усе по черзі. Тут, чорт забирай, пропозицію висунуто!

Рішення внести питання Комітету з перепису населення до порядку денного наступних публічних зборів було проголосовано 7 проти 0.

Тоді Стю запропонував провести збори 25 серпня в глядацькій залі «Мунцінґер» при місцевому університеті, яка вміщує понад тисячу людей.

Ґлен попросив слова й отримав.

ҐЛЕН: Перш ніж рухатися далі, я б хотів назвати ще одну суттєву причину для Комітету з перепису, серйознішу, аніж знати, скільки випивки й чипсів брати на вечірку. Ми маємо знати, хто приходить… але також і хто йде від нас. Гадаю, такі теж є, розумієте. Може, це просто параноя, але я готовий присягнути: були такі обличчя, які я довгий час бачив, а зараз їх не видно. От, наприклад, після глядацької зали Чотоква ми з Лео пішли до будинку Чарлі Імпенінга. І вгадайте, що