Читати книгу - "Три товариші"

Фогта за ногу й повалив на землю. Потім випростався і пнув другого Фогта, який саме підняв домкрат, у живіт; той поточився і теж упав. Ще мить — і ми з Ленцом накинулися на двох інших.

Мені зразу ж дісталося по пиці. Удар був не страшний, але в мене з носа полилася кров, я промахнувся — рука ковзнула по м'ясистому підборіддю Фогта. Він ударив мене в око, і я повалився так невдало, що Фогт уже на землі зміг мене стусонути ще й у живіт. Він притиснув мене до асфальту й схопив руками за горло. Напруживши шийні м'язи, щоб він не задушив мене, я спробував скорчитись і перевернутись, щоб відштовхнути його ногами або пнути в живіт. Але на моїх ногах товкся Ленц із своїм Фогтом, і я не міг звільнити їх. Хоча мені й вдалося напружити в'язи, дихати було важко, бо закривавлений ніс не пропускав повітря.

Поступово у мене тьмяніло в очах, обличчя Фогта дрижало передо мною, як холодець, і я відчув уже чорну тінь над головою. Раптом останнім своїм поглядом я побачив біля себе Юппа; він стояв на колінах в кюветі, уважно й спокійно спостерігав за моїми конвульсіями і, коли в якусь мить йому здалося, що вже пора, стукнув Фогта молотком у зап'ясток. Після другого удару Фогт відпустив мене й, розлючений, хотів схопити Юппа; тойвідскочив на півметра назад і спокійно стукнув його утретє по пальцях, а потім ще раз — по голові.

Я підвівся, накинувся на Фогта і тепер і собі почав душити його за горло. В цю мить хтось дико заревів і потім застогнав:

— Пусти… пусти…

То був найстарший Фогт. Кестер вивернув йому руку за спину і сіпнув її вгору. Фогт подався головою наперед аж до землі, і Кестер, упершись коліном йому в спину, продовжував викручувати руку. Поштовхом коліна він подав її далі до потилиці. Фогт заревів, але Кестер знав, що ми матимемо спокій лише тоді, коли він доконає його. Отто сильним ривком вивихнув йому руку і тоді вже пустив.

Якийсь час Фогт лежав на землі. Я підняв голову. Один з братів ще стояв на ногах, але відчайдушний крик старшого буквально паралізував його.

— Забирайтеся звідси, а то ще раз повторимо вам операцію, — сказав йому Кестер.

На прощання я ще раз стукнув свого Фогта головою об шосе і відпустив. Ленц уже стояв біля Кестера. Піджак на ньому був розірваний. З куточків губ текла кров. Здавалося, боротьба була не скінчена, бо його Фогт хоча теж був у крові, але стояв на ногах. Усе вирішила поразка найстаршого брата. Ніхто не наважився сказати навіть слова. Вони допомогли старшому звестися, на ноги й пішли до своєї машини. Неушкоджений ще раз повернувся назад і взяв домкрат. При цьому він скоса поглядав на Кестера, як на чорта. Потім мерседсс задеренчав і поїхав геть.

Раптом з'явився коваль.

— Тепер вони дістали по саму зав'язку, — сказав він. — Такого з ними давно не було. Старший уже раз сидів за вбивство.

Йому ніхто не відповів. Кестер стрепенувся.

— Чортові свині, — сказав він. Потім круто обернувся до нас: — Ну, за діло!

— Я вже тут, — відрапортував Юпп, волочачи буксир.

— Підійди-но сюди, — покликав я. — Від сьогодні ти унтер-офіцер і маєш право починати палити сигари.

Ми підняли передок розбитої машини і прив'язали її тросом до «Карла».

— Ти гадаєш, це йому не пошкодить? — звернувся я до Кестера. — Зрештою, «Карл» — гоночна машина, а не в'ючний осел.

Він похитав головою:

— Тут же недалеко. І дорога рівна.

Ленц сів у розбиту машину, і ми потихеньку поїхали. Притуливши до носа хусточку, я дивився на поля, на вечірнє, призахідне сонце. Картина перед нами являла собою такий незвичайно глибокий мир, що, здавалося, нічим його й порушити не можна; видно було, що природа була абсолютно байдужа до того, чим займався цей непутящий мурашник, що зветься людством. Для неї було набагато важливішим, щоб хмари в цей вечірній час поступово набрали вигляду золотистих гір, щоб з обрію беззвучно насувалися на землю фіолетові тіні вечірнього присмерку, щоб жайворонки поверталися з безмежних небесних просторів додому, в свої борозни, щоб поступово наступала ніч…

Ми в'їхали до свого двору. Ленц вибрався з аварійної машини й урочисто зняв перед нею капелюх:

— Привіт тобі, благословенна! Сумна пригода привела тебе сюди, але нам ти принесеш, якщо прикинути любовним поглядом, від трьох до трьох з половиною тисяч марок. А тепер дайте мені склянку вишнівки і брусок мила — я хочу остаточно звільнитися від слідів сім'ї Фогт!

Ми всі випили по склянці і зразу ж заходилися розбирати аварійну машину якомога детальніше. Не завжди достатньо було одержати замовлення на ремонт від самого власника; нерідко пізніше з'являлося ще страхове товариство, щоб передати машину куди-небудь в іншу майстерню, зв'язану з ним договором. Тому чим грунтовніше ми її розберемо, тим краще для нас. Тоді платня за монтаж стала б настільки високою, що дешевше було б лишити машину у нас. Ми припинили роботу, коли вже зовсім стемніло.

— Ти будеш виїжджати сьогодні ввечері на таксі? — запитав я Ленца.

— Ні в якому разі, — відповів Готфрід. — Ніколи не слід надто гонитися за заробітками. Для мене сьогодні досить цієї машини.

— А для мене ні, — сказав я. — Якщо ти не поїдеш, я з одинадцяти до двох попасусь біля нічних ресторанів.

— Краще облиш це, — посміхнувся Готфрід. — Замість того поглянь у дзеркало. Останній час тобі щось не везе з твоїм носом. Побачивши такий буряк, ніхто не сяде до тебе в машину. Іди собі додому й положи на нього компрес.

Готфрід мав рацію. Мій ніс таки не годився для виїзду. Тому я невдовзі попрощався й пішов додому. По дорозі стрівся з Гассе, і далі ми йшли разом. Він ніби посірів і взагалі мав нещасний вигляд.

— Ви схудли за останній час, — зауважив я.

Він кивнув головою й розповів мені, що тепер вечорами йому доводиться мало їсти. Дружина майже щодня гіде до нових знайомих і повертається додому пізно вночі. Він задоволений, що вона знайшла собі розвагу, але у нього немає ніякого бажання ввечері ще готувати собі їжу; надто вже стомлений приходить з роботи. Та не дуже й хочеться їсти.

Я спостерігав, як він з обвислими плечима йшов поруч. Можливо, він справді вірив тому, що говорив, але ж як боляче мені було слухати