Читати книгу - "Повернення Короля"

худий, наче тріска, весь у реп'яхах, але бадьорий. Тепер Ноб за ним доглядає. [255]

- Мій Білл! Не може бути! - підскочив Сем. - Ех, я, мабуть, у сорочці народився, як би там мій старий не гарчав! Ще одне бажання здійснилося! Де ж він, мій Білл?

Сем не пішов спати, доки не відвідав улюбленця у стайні.

Мандрівники сиділи в Бригорі весь наступний день і Барилко більше не скаржився на занепад у справах: увечері цікавість перемогла страх, і в заїзді яблуку ніде було впасти. Гобіти з чемності відвідали загальну залу і відповіли на безліч запитань. А оскільки у бригорян пам'ять хороша, ті питали у Фродо: чи написав він свою книгу.

- Ще ні, - казав він. - Везу багато нотаток, як приїду, всі впорядкую.

Він мусив обіцяти, що не забуде пригадати надзвичайні події, що зворушили Бригору, бо без цього книжка, присвячена не дуже важливим подіям «десь на півдні», здавалася їм нецікавою.

Потім хтось з молоді попросив що-небудь заспівати. Усі відразу змовкли, старші тихенько пошпетили легкодумного юнака, і ніхто прохання не підтримав: бригоряни зовсім не хотіли нових халеп у заїзді. І ніщо не порушувало їхнього спокою ані вдень, ані вночі, цілу добу. Вранці наступного дня мандрівники піднялися до світанку: все ще дощило, і хотілося дістатися до Гобітанії засвітла. Бригоряни висипали проводжати, від малого до старого, і настрій у них уперше за рік покращився; хто ще не бачив приїжджих у повному озброєнні, у захваті спостерігали, як вийшов Гандальф, білобородий, сяючий, у переливчастому плащі, і четверо гобітів, схожих на мандрівних лицарів з напівзабутих легенд. Навіть ті, хто глузував з новин, запідозрили, що новини, мабуть, дійсно, вірні.

- Ну, щасливої вам дороги і щасливого повернення додому! - урочисто побажав Барбарис. - Може, мені треба було вас відразу попередити, - в Гобітанії, судячи з чуток, кепські справи. Але, знаєте, те-се, третє-десяте, у людини повний рот свого клопоту. Щоправда, ви дуже змінилися - мабуть, і самі впораєтеся з безладом. Щасти вам! І пам'ятайте - чим частіше будете відвідувати «Грайливого Поні», тим більше мене втішите!

Вони щиро попрощалися з трактирником і виїхали через західні ворота в напрямку Гобітанії. Білла взяли із собою, [256] і хоча йому довелося тягти чималі в'юки, він баско біг поруч з поні Сема і всім своїм виглядом виказував радість.

- Цікаво, що старина Барбарис мав на увазі? - спитав Фродо.

- Приблизно здогадуюсь, - похмуро відповів Сем. - Те, що мені показало дзеркало Галадріелі: порубані сади і мого старого, вигнаного з дому. Треба було раніше виїжджати!

- І в Південній чверті щось погано, - додав Меррі. - Якщо тютюн не вивозять...

- Даю руку на відсіч, тут замішаний Лотто, - сказав Пін.

- Замішаний, може, й він, - зауважив Гандальф, - але заварив кашу хтось інший. Не забувайте про Сарумана! Він зацікавився Гобітанією раніше, ніж Саурон.

- Так, але ж ти з нами, - посміхнувся Меррі. - Все швидко владнається!

- Я з вами до Гобітанії не поїду. Доведеться вам самим розбиратися - для чого я вас, до речі, давно готував. Невже ви ще не зрозуміли? Мій час минув, наводити лад і навіть допомагати - вже не моя справа. Вам, друзі, взагалі вже й не потрібна нічия допомога. Ви підросли, гобіти, дуже підросли, і щодо вас я можу бути спокійний. Отже, невдовзі наші шляхи розійдуться. Хочу побачитися з Бом-бадилом і поговорити врешті-решт грунтовно. Він наче той лежачий камінь, що мохом заростає, а мене поносило по світу. Але мої мандри дійшли кінця, тепер ми з Бомбади-лом можемо все докладно обговорити...

Швидко вони дісталися до того місця на Східному Тракті, куди колись їх вивів БОмбадил. Гобіти мріяли і навіть очікували побачити його тут, але Тома Бомбадила не було видно ніде; сірий туман затягнув і Могильники, і Старий Ліс.

Вони зупинилися. Фродо сумно подивився на південь.

- Побачитися б! - сказав він. - Цікаво, як йому живеться?

- Чудово, як і завжди, не маю сумніву, - відповів Гандальф. - Безтурботний Бомбадил навіть не особливо зацікавиться, що ми робили і бачили, окрім зустрічі з ентами. [257]

Може, пізніше ти його й відвідаєш. Але зараз я б на твоєму місці не зволікав ані хвилини, інакше не встигнете переїхати міст до закриття воріт.

- Немає на мосту жодних воріт! - здивувався Мер-рі. - Ти ж сам знаєш, Гандальфе! У Забоччі, звичайно, ворота є, але мені в будь-яку мить їх відчинять!

- Раніше не було. А тепер є. І навіть у Забоччі можуть трапитися несподіванки. Але ви чудово з усім впораєтеся. До побачення, любі мої! Ми розлучаємося ще не назавжди. Щасти вам!

Маг завернув Тінебора до узбіччя тракту; кінь легко перескочив широкий зелений вал. Гандальф присвиснув, і Тінебор вихором помчав його до Могильників.

- Ну от, як пішли ми вчотирьох, так вчотирьох і повертаємось, - сказав Меррі. - Усіх друзів по одному по дорозі залишили. Можна подумати, ми спали, а тепер потроху прокидаємось...

- А мені здається навпаки, - сказав Фродо, - ніби я зараз знову засинаю.

Роздій 8 НОВИЙ ЛАД У ГОБІТАНІЇ

Вже в суцільній темряві змоклі та змерзлі подорожани досягли Берендуїну і наткнулися на огорожу. Міст був перегороджений з обох кінців тином з ворітьми. За рікою виднілися нові будинки, двоповерхові, з погано освітленими вузькими вікнами.

Стукали, стукали - ніхто не відповідав; потім просурмив ріжок, і вогні в будинках згасли. Хтось гримнув у пітьмі:

- Хто там? Відійдіть від воріт! Зараз проїзду немає. Читати не вмієте? Написано ж: «Зачинено від заходу до сходу сонця»!

- А ви пробували читати в темряві? - крикнув у відповідь Сем. - Якщо через вашу цидулку чесні гобіти повинні всю ніч під дощем мокнути, то я її зараз відшукаю й зірву!

Зі стукотом закрилося вікно, і зі сторожки на тому березі висипала купка гобітів з ліхтарями. Вони відчинили ворота на своєму кінці, деякі навіть перебігли міст і, побачивши приїжджих, злякано завмерли. [258]

- Ану, підійди сюди, Хобе Скирдинг! - покликав Меррі, впізнавши земляка у світлі ліхтаря. - Не впізнаєш Брендібока? Роз'ясни, як усе це розуміти і що тут поробляють пристойні мешканці Забоччя, такі, як ти? Якщо не помиляюсь, ти служив при заставі Гобітону!

- Гей-гей! - заволав Хоб. - Та це ж пан Меріадок у військовій амуніції! А в нас базікали, начебто ви