Читати книгу - "Коли курява спаде"

туси воліли засівати маком. Так минуло два-три роки, й одного разу восени, після збору врожаю, туси помітили, що зерна не вистачить на їжу до наступного року. На землі туси насувалася подія, якої тут не було вже багато десятків років — смерть людей від голоду. Родина Мерці була заможною, тож увесь свій опій, який тепер мало що коштував, вона віддала на те, аби завезти з китайських земель зерно. Там саме йшла війна між червоною й білою арміями, тож зерно було далеко не дешеве, а ще й перевезення в наші землі додавало йому вартості.

З приходом весни родина Мерці направила скрізь своїх посильних, щоб вони розвідали, що будуть сіяти на своїх землях інші туси.

Весна спочатку приходить на південь; тамтешні туси по-старому засіяли великі площі маком. Туси Мерці посміявся з них, однак все ще не міг вирішити, що сіяти йому цього року — більше зерна чи більше маку, чи тільки сіяти зерно або — тільки мак. Прийняти рішення було нелегко, адже землі родини Мерці були розташовані посередині між землями інших туси. Якщо на південь весна приходила раніше, ніж до нас, то на північ вона приходила пізніше, і в очікуванні новин про те, що посіяли там, можна було змучитись. Я відчував у ці дні напруження, навіть більше, ніж у часи будь-якої з макових воєн, адже тоді ми анітрохи не сумнівались, що зможемо отримати перемогу, однак нинішня ситуація була зовсім іншою. Якщо північні туси ще не почали сіяти, ми можемо пропустити сезон польових робіт, і тоді косити стиглу пшеницю доведеться в сезон дощів, а кукурудза достигне вже під заморозки. Усе це означатиме, що ми залишимось без врожаю, що навіть гірше, ніж посіяти одне й те саме з іншими туси.

Наші північні сусіди також були не дурні, вони теж чекали, щоб подивитись, що кине в землю туси Мерці. Однак ми вже не могли чекати далі. Старший брат запропонував посіяти більше маку; батько, почувши це, не знав, чи варто так робити, чи ні, і звернув питальний погляд на мене. Від певного часу батько почав запитувати мою думку про певні важливі події. Я стиха спитав Тхарну, яка стояла поруч:

— Скажи, що сіяти?

— Мак, — відповіла вона.

Почувши це, старший брат сказав:

— Хіба ти дурний до такої міри, щоб про все питати в служниці?

— Але ж вона чомусь сказала те саме, що й ти? — зауважив я.

З певного часу брат уже не любив мене так, як раніше. Цього разу він сказав, зціпивши зуби:

— Це твоя холопка повторила мої слова, дурню.

Його слова мене розізлили і я голосно заявив:

— Збіжжя! Потрібно все засіяти збіжжям!

Мені хотілося показати йому, що далеко не всі люди в цьому світі будуть повторювати його слова.

Ніхто не очікував, що батько раптом скаже:

— Я теж так думаю.

Я аж розреготався від радості.

Старший брат вибіг із кімнати.

Прийнявши рішення сіяти збіжжя, батько так і не відчув полегшення. Я б у такій ситуації на місці туси уже б качався по землі з ревом. Він хвилювався про те, що північні туси будуть наслідувати нас і не посадять ні зернини маку, тоді наступного року опій знову підніметься в ціні й південні туси, разом із туси Вангбо, з нас посміються. Однак навіть ще більше батько хвилювався про те, що в такому випадку його нащадки будуть його зневажати. Сміятимуться з того, що він раптом послухався маячні недоумка.

Він підійшов до тахти своєї дружини й сказав:

— Твій син турбує мене.

— Він має рацію, — відказала дружина, — так само, як і я тоді, коли переконала тебе прийняти насіння від уповноваженого Хуана.

Материна служниця розповіла мені, що дружина ще зауважила до туси:

— Хто насправді турбуватиме тебе, так це твій старший син.

Я підійшов до батька й сказав:

— Не хвилюйся. На півночі до сих пір не сіють нічого не тому, що вони розумні, а тому що в них погода погана: зима ніби й минула, але потім повернулася ще раз.

Про це мені розповів літописець Вангбо Єшей.

Батько не відповів мені прямо, а сказав так:

— Я бачу, твої друзі щирі до тебе. Ми хоча й туси, володарі земель по обидва береги цієї річки, однак нам потрібно багато друзів, різних друзів. Я бачу, що ти товаришуєш із різними людьми.

— Старший брат каже, що всі ті люди — раби, він насміхається з мене.

Батько сказав мені, що один туси ніколи не зможе бути другом іншого туси, тому якщо в