Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

її розганяти локомотиви, ніхто й не думає вигадувати нову назву. Можливо, вона викликає приємні сентиментальні почуття. Але найімовірніше, що ніхто навіть не замислюється про це. Напевне, всі заклопотані тим, як найкраще використати її.

– Гм! Це нова ідея. Отже, ви гадаєте, що фразеологія релігії не має істотного значення?

– Для мене – так, – відповів Боббі, сподіваючись, що він не надто сильно заперечив проти улюбленої теорії господаря.

– Ну, видається, що існує попит на адекватніше тлумачення богослов’я. Ми намагаємося бути не такими догматичними у своїх твердженнях і трішки чеснішими. Наприклад – гадаю, набагато чесніше щиро визнати, що Бог – це гіпотеза, замість того щоб пропонувати докази, які не витримують власної ваги.

Боббі зволікав з відповіддю, і обоє Макларенів питально дивилися на нього, примруживши очі. Безумовно, він мусить повірити в Божество як гіпотезу!.. Він спостеріг, що вони чекають.

– Боюся, що не готовий прийняти цього, – сказав він зрештою, досить боязко.

– О, докторе Мерріку, – докорила йому Бетті досить розчаровано. – Ви ж не маєте на увазі, що не вірите в Бога взагалі!

– Я хотів сказати, що не думаю про Бога як гіпотезу.

– Але ж, друже, – вигукнув Макларен, – ми ж не маємо досить твердих і надійних доказів, як ви знаєте!

– Ви не маєте? – спитав тихо Боббі. – Але їх маю я.

Дві виделки, які тримала в руках сім’я Макларенів, одночасно упали на тарілки.

– Гм… Ви маєте на увазі… докази? – запитав господар.

* * *

Боббі пошкодував тоді, що з усмішкою не погодився з теорією священика. Полеміка була йому непотрібна. Полеміка не була йому до душі. І не було їй тут місця, навіть якби був він найпрекраснішим полемістом. Навіть більше, він розумів, що не зміг би пояснити того, що називав доказами. Затинаючись, він визнав, що ті речі, які вважав достатнім доказом існування Бога, не можуть задовольнити нікого, крім нього самого. Сподіваючись у душі, що невдовзі розмова поверне в безпечнішому напрямку.

– Очевидно, що ви в аргументах виходите зі "світоладу", – висловив учену думку Макларен.

– О, мабуть, – промовив Боббі, нетерпляче махнувши рукою.

– Уся царина інституалізованої релігії, – заговорив Макларен повчально, – вимагає переоцінки! Мене лякає майбутнє Церкви, коли всі люди, яким за п’ятдесят, ляжуть у могилу! Це прийдешнє покоління, що тепер сягнуло юнацького віку, анітрохи не цікавиться організованою релігією. Так, наважуся сказати, що воно досить релігійне; але зневірене всілякими сектами; втомлене від їхніх хамських колотнеч одна з одною щодо питань, де погляд однієї людини аж ніяк не гірший від другого, і правота не може мати жодного впливу ані на віру, ані на поведінку!

– А хіба це погано? – зауважив Боббі. – Я не знав, що церкви втрачають популярність. Видається, що їх дуже багато.

– Так – надто багато! – пробурмотів Макларен. – Надто багато – і не таких, як треба! Візьміть, скажімо, таке важливе питання, як природа й місія самого творця християнства. Христос, який допомагає нам ясніше сприймати Бога, мусив бути особою, що зіткнулася з проблемами, подібними до наших, і розв’язувала їх зі знаннями і силами, до яких ми також маємо доступ – бо инакше не дав би нам жодного прикладу взагалі.

– Але церкви, переважно, намагаються пробудити інтерес до того, що він народився надприродним способом, який не має до мене жодного стосунку; перетворював воду на вино, чого не можу я; платив подать грошима, знайденими в роті риби, на що – попри свою шотландську винахідливість, я не здатен; вгамовував бурю мечем і помахом руки, коли я мушу вичерпувати з човна воду; покликав з могили чоловіка, який лежав мертвий чотири дні, коли я мушу вдовольнитися тим, що посаджу на могилі кущ троянд і тужитиму безсилий! Нам потрібен Христос, чиє служіння нам, ведучи до Бога, спирається не на розбіжності, а на нашу подібність!

– У своїй Церкві ми прагнемо проповідувати Христа, що не лише штукар – маг, який годує акр люду з пастушого кошика – але й великий пророк і чуйний приятель! Хіба ви не думаєте, що людина спроможна визнати це і далі лишатися розважливим ученим?

Боббі скористався вогнем, який запропонувала господиня, і повільно кивнув.

– Я знаю дуже мало про конфлікт між традиційною оцінкою Христа і недавньою історією. Поверхнево розглянувши це питання, я сказав би, що в цієї епохи жодна система не викликає особливих симпатій. Чи сучасна школа просто не замінює стару метафізику новою? Наше покоління цілковито мислить поняттями сили, енергії, динаміки – на які ви натрапите не в книгах, а на вимірювальних пристроях! Чому б не визнати реальности надприродної допомоги, яку ми отримуємо за встановлених умов, і заохочувати людей домагатися її?

– Це звучить так, наче ви вірите в молитву, докторе Мерріку, – пристрасно зауважила Бетті.

– Ви маєте на увазі – стояти навколішки, жадаючи отримати щось?

– Ні, набагато більше!.. Просити про це Бога!

– О, це вже залежить від ваших заслуг.

– Згода! – кивнув Макларен.

– Боюся, що не зовсім розумію вас, – додала Бетті.

– Він просто має на увазі, що коли людина не живе згідно з власними ідеалами, то марно простити в Бога схвалення й допомоги. Це очевидно.

– Ні, – сказав Боббі. – Я не те мав на увазі. Якщо вам цікаво, то я розповім.

* * *

Упродовж наступних двох годин –