Читати книгу - "Сонячна магія"

216
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:

Хоча спочатку Геб вирішив, що це магічна сфера. Звичайно, ніяких магічних сфер він теж ніколи не бачив, однак чув, що вони існують, а де ще можна побачити магічну сферу? Певна річ, у помешканні мага. Тому Гебвін і вирішив першої миті, що це сфера, але коли придивився, зрозумів — ні, звичайний круглий акваріум на підставці.

Акваріум було накрито дерев’яною покришкою, навскіс її перетинала тонка чорна нитка, що тяглася кудись догори. Вона була така чорна, що здавалася просто тонесенькою смужкою мороку. Геб простежив за нею поглядом і виявив, що нитка майже сягає стіни, але все-таки не доходить до неї, а просто зникає в повітрі.

Коли світло свічок проникло до акваріуму, по воді пробігли брижі, порошини звихрилися, огорнули червоний будиночок хмарою, котра не переставала ходити хвилями. Тільки тепер Геб помітив великий золотий замок на покришці. У замковій шпарі стирчав зламаний іржавий цвях. Гебвін скоса глянув на Ноббі, який і досі так само гарчав на світлобородого старого, і ступив до столу.

Зблизька стало видно, що замок не золотий. Просто його поверхня мала незвичайний жовтогарячий колір. Геб завжди легко міг упоратися із будь-якими засувами й замками, але цей здавався аж надто масивним та міцним. Хлопець посмикав цвях і вирішив, що механізм, зважаючи на все, заклинило. Тоді він із цікавістю припав до акваріума, щоб краще розгледіти будиночок крізь зелений туман, далі випростався, обома руками схопив замок і смикнув.

Щось клацнуло, золотаве світіння розлилося в повітрі. Геб відскочив із замком у руці — той розкрився.

З віконець червоного будиночка полилося світло. Він миттєво став дуже яскравим, в акваріумі начебто багаття розгорілося. Скляна куля загула, наливаючись сяйвом, покришка ворухнулася, рух передався вгору чорною ниткою. Вона здригнулася… і не видала ні звуку.

Ні, звук усе-таки був, але надто високий, надто проникливий, щоб його могло розчути людське вухо. Він хвилею розійшовся навколо, весь Каштелянів замок здригнувся, тихо зарипіло каміння в мурованій стіні. Нечутний дзенькіт чорної нитки вирвався назовні й пішов далі, прокотився засніженими пагорбами й темними долинами, змовк вдалині.

Стінка акваріума лопнула, промінь жовтогарячого світла простягнувся до софи. Геб побачив у цьому промені неприродно витягнуту людську постать, яка звивалася. Вогні всіх свічок, разом яскраво спалахнули і майже згасли.

Ноббі поставив передні лапи на лоб старому й саме вчепився зубами в ковпак, що вінчав сиву голову, та з гарчанням потяг його на себе. Почувся такий звук, ніби щось ляснуло, акваріум підскочив над столом, і жовтогарячий промінь зник.

Усе змовкло. У грізній тиші Гебові здалося, що десь дуже далеко й високо, за пагорбами й долинами, на самій межі того величезного простору, що його зумів пронизати дзенькіт чорної нитки, пролунав невиразний голос, який промовив єдине слово:

— НЕВЖЕ?

Свічки знову розгорілися, у залі посвітлішало. Акваріум зник, у пентаграмі на столі залишилися тільки скалки скла та калюжа води. Озеро, синьо-зелені рослини, червоний будиночок з равликом — усе, що раніше було на дні, зникло.

Згори почувся тріск, на підлогу посипався пил.

— Кха! — кашлянув хтось. — І де це я?

Геб повернувся до софи.

Ноббі стояв на задніх лапах на грудях у старого, а правою передньою щосили ляскав себе по волохатому чолу.

— Невже повернувся, га?

Геб розтулив рота, стулив, потім знову роззявив, але так нічого й не сказав.

Ноббі ніяково повернувся, його ніс опинився біля самого носа старого.

— А-а-а-а-а! — закричав він страшним голосом, підскочив і звалився з софи на підлогу. — Це ж я! Я!!!

— Що таке? — пробурмотів Геб, якого зовсім не слухався язик. — Ти… ви хто?

— Хто? Хто я?! — Ноббі вищирився, загавкав, але відразу ошелешено замовк, затиснув передніми лапами пащу. Далі знову підвівся на задні лапи й хрипко прокашлявся, постукав себе по грудях, поступово заспокоюючись, зігнувся, ненароком побачив зваляну шерсть на кінці свого хвоста й знову закричав.

— Це моє? Хвіст?!! — пес крутонувся дзиґою, впав, але відразу ж підхопився. По тому поклав передні лапи на краєчок софи, став навшпиньки — якщо, звичайно, так можна сказати про собаку, — заглянув у веснянкувате обличчя старого й після паузи вимовив з тугою:

— Так… зрозумів.

Далі пес сів на краєчок софи, заклав ногу за ногу, точніше, лапу за лапу, й глибоко замислився, здавалось, навіть забув про Геба.

Геб Гебвін стояв, не знаючи, що йому тепер робити. Потрапляти в настільки безглузду ситуацію йому ще не доводилося. Спочатку він, звичайно, злякався, та поступово почав гніватися. Ноббі, який розмовляв, здався йому ще бридкішим за Ноббі, який гавкав та скавучав. Та й голос у собаки був неприємний, верескливий.

Тріск угорі тривав, тепер разом із пилом на підлогу сипалася потерть з перетрухлого дерева. Здавалося, звук чорної нитки проник усередину стін і даху, розхитав камені й заодно пошкодив складну конструкцію з крокв, які підтримували купол вежі.

— Так, малий, а ти хто такий? — мовив пес, коли нарешті зволив звернути увагу на Гебвіна. — Що тут робиш?

— Я… — почав Геб. Вуха Ноббі раптом стали сторчма, він звалився з софи на всі

1 ... 80 81 82 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"