Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

ст. 70 КК, даний час відбування покарання зараховується в строк остаточного покарання, то при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків, передбаченого ст. 71 КК, цей час відбування покарання не зараховується в строк остаточного покарання. Обчислення строку остаточного покарання проводиться з моменту винесення нового вироку з урахуванням часу утримання особи під вартою, якщо воно мало місце по останній справі у вигляді запобіжного заходу або утримання;

Не врахування судами цих правил приводить до того що суди плутають ці правила між собою.

Приклад перший: Так, вироком місцевого суду від 22.01.2007 р. Е. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 321 ч. 1 КК і йому було призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно визначене покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. З вступної частини вироку видно, що Е. раніше був судимий за ст. ст. 185 ч. 2 і 186 ч. 2 КК до покарання у виді 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Таким чином, суд частково приєднав до знову призначеного покарання 4 роки 1 місяць позбавлення волі за попереднім вироком. З матеріалів кримінальної справи вбачається, що по першій кримінальній справі відносно Е. був обраний запобіжний захід — взяття під варту і той під вартою знаходився 1 рік 3 місяці і 22 дні. Суд в строк покарання засудженому зарахував весь строк знаходження того під вартою по першій кримінальній справі[314].

З нашої точки зору, місцевий суд необґрунтовано зарахував в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків — 1 рік 3 місяця 22 дня.

Приклад другий: Місцевий суд вироком від 22.01.2007 р. засудив К., раніше судимого 15.10.2004 р. за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням, — за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК засудженому остаточно призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду від 26.06.2007 р. вирок змінено та засудженому зараховано в строк відбування покарання перебування його під вартою в період із 06.02.по 15.10.2004 р.[315].

На наш погляд, помилка місцевого суду «потягла» за собою помилку апеляційного суду. Місцевий суд, в порушення вимог п. 26 постанови Пленуму не встановив точно невідбуту частину покарання — 3 роки 03 місяця 21 день (4 роки — 8 місяців 21 день) і не зазначив її вид та розмір у вступній частині нового вироку, а апеляційний суд необґрунтовано зарахував 8 місяців 21 день в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків за правилами передбаченими для ч. 4 ст. 70 КК.

Приклад третій: Місцевий суд вироком від 28.07.2006 р. засудив В., раніше судимого 09.12.2005 р. за ч. 3 ст. 185 КК з застосуванням ст. 69 КК на 1 рік позбавлення волі з звільненням від відбування покарання з випробуванням, — за ч. 2 ст. 185 КК на 1 рік 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК засудженому остаточно призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. У касаційній скарзі захисник зокрема стверджував, що суд безпідставно не врахував строк перебування засудженого під вартою за попередньою справою з 31.01.2005 р. по 22 липня 2005 р. Верховний Суд України касаційну скаргу задовольнив частково і зокрема відзначив, що під час досудового слідства по першій кримінальній справі В. перебував під вартою з 31.01.2005 р. по 22.07.2005 р. Проте, місцевий суд, призначаючи засудженому покарання за оскаржуваним вироком, не зарахував йому цей період перебування під вартою у справі за попереднім вироком в строк відбування покарання[316].

З нашої точки зору, у вищестоящого суду не було підстав зараховувати 5 місяців 21 день перебування засудженим під вартою. Оскільки обчислення строку остаточного покарання за сукупністю вироків проводиться з моменту винесення нового вироку з урахуванням часу утримання особи під вартою, якщо воно мало місце по останній справі у вигляді запобіжного заходу, а місцевий суд, в порушення вимог п. 26 постанови Пленуму, не встановив точно невідбуту частину покарання — 06 місяців 09 днів (1 рік — 5 місяців 21 день) і не зазначив її вид та розмір у новому вироку.

Однак нерідко суди допускають помилку протилежного характеру, коли необґрунтовано не зараховують в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК), оскільки плутають установлений порядок призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК) із правилами призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

Приклад перший: Так по одній із кримінальних справ, Верховний Суд України відзначив, що міський суд при призначенні Г. остаточного покарання змішав установлений порядок призначення покарання за сукупністю злочинів із правилами призначення покарання за сукупністю вироків (на підставі ст. 70 ч.4 КК за сукупністю злочинів приєднав до призначеного покарання невідбуту частину покарання за попереднім вироком). Зокрема, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, мав зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами передбаченими ст. 72 КК[317].

Аналіз судової практики свідчить також про те, що вищестоящі суди, які, змінюючи вирок, правильно призначають покарання за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК), замість призначеного покарання місцевим судом за сукупністю вироків (ст. 71 КК), не зараховують в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, покарання відбуте повністю або частково за попереднім вироком.

Приклад другий: Місцевий суд вироком від 15.02.2006 р. засудив